Read for A240.

I loathed this. I know that authors write characters who do not have the same views as they do, but I usually need something in-text to counter it. Even LOLITA had Dolores crying and running away. I think the worst thing is that there were truly excellent stories here, but they were interspersed with some especially rancid ones. It's going to be interesting working through this again.

I wish I had read Eva Luna first, but I do love a short story collection. This collection was done fully and artistically, creating a feeling of the time and the diversity of South America. It was creepy and disturbing, not shying away from violence to the body, a people, and earth. But each of these motifs were used tactfully to create a general feeling of tragedy, frustration, anger, sadness, etc. Major trigger warning for the whole book. Walimai, The Road North, and Phantom Palace were likely my favorite for how they intertwine themes of migration, gender, and exploitation of native Land and Bodies.

Favorites:
Two Words,
Walimai,
The Little Heidelberg,
And of Clay Are We Created.

Tragical beauty at its finest.

A collection of short stories by renowned Isabel Allende. She’s good. She’s really good. Allende has a literary depth unlike few authors I've ever read. Garcia Marquez is another unique example like her. Their stories rarely have a happy ending, happy middle or happy beginning, yet they are tragically beautiful in a way words can hardly describe, and almost always highly unforgettable.

Go for the Best, consider the Good, whatever the Meh.

n   The Best: n
★★★★★ “Phantom palace.”
★★★★★ “Interminable life.” [4.5]
★★★★☆ “Gift for a sweetheart.” [4.5]
★★★★☆ “Letters of betrayed love.”
★★★★☆ “And of clay are we created.”
★★★★☆ "Clarisa." [3.5]
★★★☆☆ “Two words.” [3.5]

n   The Good: n
★★★☆☆ “The judge's wife.”
★★★☆☆ “Revenge.”
★★★☆☆ “A discreet miracle.”
★★★☆☆ “The little Heidelberg.”
★★★☆☆ “The schoolteacher's guest.”
★★★☆☆ “Wicked girl.”
★★★☆☆ “The gold of Tomás Vargas.”
★★★☆☆ “If you touched my heart.” [2.5]

n   The Meh: n
★★☆☆☆ “Simple María.” [2.5]
★★☆☆☆ “The road north.” [2.5]
★★☆☆☆ “Toad's mouth.” [2.5]
★★☆☆☆ “Our secret.”
★★☆☆☆ "Ester Lucero."
★★☆☆☆ “Tosca.”
★★☆☆☆ “The proper respect.”
★☆☆☆☆ “Walimai.”

-----------------------------------------------
n  PERSONAL NOTEn:
[1989] [256p] [Collection] [Fairly Recommendable]
-----------------------------------------------

★★★★☆  The Stories of Eva Luna
★★★☆☆  El juego de Ripper

-----------------------------------------------

Belleza trágica en su máxima expresión.

Una colección de cuentos cortos por la renombrada Isabel Allende. Es buena. Es muy buena. Allende tiene una profundidad literaria como pocas veces he visto en otros autores. Garcia Marquez es otro ejemplo único como ella. Sus historias raramente tienen un final feliz, feliz medio o feliz comienzo; aún así son trágicamente hermosas en una forma que las palabras dificilmente pueden describir, y casi siempre altamente inolvidables.

Ir por lo Mejor, considerar lo Bueno, loquesea lo Meh.

n   Lo Mejor: n
★★★★★ "El palacio imaginado."
★★★★★ "Vida interminable." [4.5]
★★★★☆ "Regalo para una novia." [4.5]
★★★★☆ "Cartas de amor traicionado."
★★★★☆ "De barro estamos hechos."
★★★★☆ "Clarisa." [3.5]
★★★☆☆ "Dos palabras." [3.5]

n   Lo Bueno: n
★★★☆☆ "La mujer del juez."
★★★☆☆ "Una venganza."
★★★☆☆ "Un discreto milagro."
★★★☆☆ "El pequeño Heidelberg."
★★★☆☆ "El huésped de la maestra."
★★★☆☆ "Niña perversa."
★★★☆☆ "El oro de Tomás Vargas."
★★★☆☆ "Si me tocaras el corazón." [2.5]

n   Lo Meh: n
★★☆☆☆ "María la boba." [2.5]
★★☆☆☆ "Un camino hacia el Norte." [2.5]
★★☆☆☆ "Boca De Sapo." [2.5]
★★☆☆☆ "Lo más olvidado del olvido."
★★☆☆☆ "Ester Lucero."
★★☆☆☆ “Tosca.”
★★☆☆☆ "Con todo el respeto debido."
★☆☆☆☆ “Walimai.”

-----------------------------------------------
n  NOTA PERSONALn:
[1989] [256p] [Colección] [Bastante Recomendable]
-----------------------------------------------

Творчість, породжена з насилля
Візьмімо такий сюжет: жила-була дівчинка, мати якої володіла пансіоном. Дівчинка росла собі, допомагала мамі, але в принципі мамі було на неї байдуже. Раптом до пансіону прибився гарячий гульвіса з претензією на Митця і відповідним поганялом – Соловей. Він одразу заволодів увагою і тілом самотньої жінки, спраглою любощів. На додачу ще й став об'єктом перших еротичних переживань її дочки. Якось дівчинка застала матір із коханцем, і видовище заполонило її аж так, що вона у вільний час облизувала зубну щітку Солов'я, голою качалась по його простирадлах, словом, виявляла нові і нові грані тілесного бажання. А то підійшла до сплячого Солов'я, роздягнулась і поцілувала його, а той, переплутавши дівчину з її матінкою, вирішив не розплющувати очі і ніби як відгукнувся на поцілунок, аж раптом виявив підміну. Щоб не бути звинуваченим у педофілії, він натомість сам звинуватив малу в домаганні, матінка запроторила дівчину в монастир, позбавившись суперниці. Із плином часу дівчинка виросла, щасливо одружилася і забула про той невдалий деньок. А от для Солов'я дівчина на все життя лишилася найяскравішою невтіленою фантазією. Ну і хто тут збоченець, питається в задачі?
Це один із невибагливих сюжетів книжки Ісабель Альєнде "Оповідки Еви Луни". І що ж у ньому такого? А те, що цей сюжет можна до краю опошлити і почати цю історію розповідати так, як починається, приміром, "Село не люди" Люко Дашвар. Або одразу взяти на озброєння сценаристам передач на каналі СТБ. А можна із цього матеріалу зробити ненав'язливу, але глибоку новелу про природнє дорослішання дівчини, про її затуркану і самотню матір і про мужика-збоченця, за якого матір ладна продати дочку, аби тільки не бути самою. Щоб твір перескочив прірву дурного масового читва і досяг рівня елітарної літератури на допомогу поспішає манера письма, яка перетворює дурний сюжет на вишукану сучасну річ, заточену "під старовину" на щось середнє між "Тисячею й однієї ніччю", "Декамероном" і сучасною феміністичною прозою.
І так до кінця книжки я дивувалася дурнуватістю сюжетів і вмінню цими сюжетами зачарувати так, що все прощаєш. Може, допоміг типовий латиноамериканський колорит з усіма цими іменами, пристрастями і дрібкою старої доброї магії в найбуденніших історіях. А ще – враженням, що ти ніби десь про це чув. Ось дурна жінка провела сорок сім років у печері, куди її запроторив коханець, майже поховавши заживо і тільки іноді приносячи їжу. А я згадую, як читала східні притчі про Синдбада-мореплавця, і там теж були історії, коли жінку ховали разом із померлим чоловіком у печерах і ямах. І там, і там страждали жінки. Страждали через чоловіків. І ці історії наскільки реальні і гіркі, що стали притчами. філософією. І здається, що якби чоловіків не існувало, то жінки дали б собі лад, вели справи і навіть ставали б святими. В кожному разі, знайшли б спільну мову, як жінка і коханка Томаса Варгаса, які після смерті свого спільного тирана, полегшено зітхнули і прекрасно зажили удвох, подолали злидні і "вийшли на дорогу добробуту".
Відтак, ця збірка – про самодостатність жінок, про їхню владу, розум, тіло і, що теж трапляється, дивовижну любов і відданість. Це страшні історії про вбивства і зраду, знущання і домагання, написані як казочка або притча – щоб можна було б урятуватися думкою, що це ж не насправді, це умисно, і так не буває.
Але якщо відкинути магічні колізії і чудеса, то стає очевидно, що буває. І досі є, тільки в інших сюжетах, в інших тонкощах, менш очевидних.
Тому-то ця книжка викличе тільки позіхання або відразу до всіх антипатиків літератури з присмаком фемінізму, бо надто вже всі чолвоіки картонні, а жінки п��ихологічно виправдовувані. Надто багато може виявитися нещасть і насилля.
Але.
Шахерезада ж теж розповідала свої історії, щоб врятуватися від смерті від рук насильника. І це не дозволяє сприймати її оповіді тільки як окозамилювальні казочки. Це творчість, породжена з насилля. І такі історії можуть розповісти і переповісти оповідачки з різних середовищ.
Ісабель Альєнде назвала свою Евою Луною.

مجموعة قصصية لطيفة، مع أنني شعرت بأن الكثير من القصص أقرب ما تكون إلى فصل أول في رواية طويلة منه إلى قصة قصيرة. المجموعة أتت بعد رواية ألليندي "إيفا لونا" حيث نسمع القصص بصوت إيفا نفسها، هذه القصص التي ترويها لصديقها "رالف كارل" (الذي كان حاضراً في أحد هذه الحكايات) نرى فيها عدة شخصيات معروفة سابقاً من عالم ألليندي، وبثيمة إيزابيل النسوية المعروفة، نرى نساء ذوات شخصيات قوية، من الشابة الصغيرة حتى العجوز، النساء ينتصرن في النهاية، ولكن على طريقتهن الخاصة.
النسخة الإنجليزية تحتوي على 23 قصة، بينما ترجمة علماني احتوت على 15 فقط، ولم يُكبّد المترجم نفسه عناء التوضيح حتى، وهو أمر غريب؛ لأن الفرق ما يقارب 100 صفحة أو أكثر.

Había olvidado lo dura que puede llegar a ser Isabel Allende. He disfrutado de cada relato, pero por momentos sentía que tenía que taparme la cara debido al horror. Hay mucha violencia contra las mujeres y los animales en este libro, y algunas de las historias son muy truculentas.

Como con todos los libros de relatos, me pasa lo de siempre: unos me impactan y otros me dejan indiferente en el sentido de que sé que no voy a pensar más en los personajes, de ahí las tres estrellas.

Okay so this book was everything I ever dreamed and more. 23 stories told by Eva Luna to her lover. Reading the collection of short stories was an experience I will never forget. I feel like a changed person. Some stories resonated with me more than others but overall I felt like i learned something about myself from every single one. I have never felt such a deep connection with an author's writing as I have with Isabel. I wish I had the true eloquence to describe this book in a worthy way but just take this if nothing else.
READ THIS BOOK YOU WILL TRULY NOT REGRET IT

ثاني قراءاتي لإيزابيل ألليندي وبالتأكيد ليس الأخير. ليس فقط لأني أحتفظ بكتاب آخر أو اثنين لها لم أقرأه بعد، ولكن لأنها صاحبة أسلوب ساحر بكل ما في الكلمة من معان.

بلا أي دراما أو تكلف، تكتب لك عن الحياة؛ كلها. ترسم لك طرفي الحياة من مهزلة ومأساة بكل سلاسة وبساطة مثلما تفعل الحياة نفسها؛ فيتجاور الموت بجانب الحب، والعيش بجانب الحرب، والفقر بجانب الحلم. سلاسة رسمها لتلك الصور تمنحها سحراً يجذذبك ويستولي عليك كلية، فترى الأماكن التي تصفها دون إسهاب، وترى الأشخاص الذين يكلمونك من بين صفحاتها دون كثير من بهرجة؛ وكأنك مررت بالأماكن والأشخاص يوماً - أو كل يوم - في حياتك.

سحر أسلوبها يلون كل تلك المصائب، من أول انكسار القلب، وحتى انكسار الروح، فتعبرك كلها، بأماكنها وأسمائها وأسماء شخوصها كأنها صورة من حياتك أنت نفسك. كأنك عشت في كل تلك الأماكن وعرفت كل هؤلاء الناس.

لم أعرف من يكتب عن كل ذلك الألم بهذه السلاسة، دون أن يستجدي إدرار دموعك ويستحث حزنك غصباً، سوى القليلين جداً.. جداً...
ستسرق ألليندي دموعك من محبسها، وتفتح قلبك لحياة ولذكريات، ربما عشت ما يشبهها وربما لم ولن تعيشها، فتصبح تلك الحيوات حياتك وتلك الذكريات ذكرياتك.. ولو لحين.

أن تتمكن من أن تجعل كل ذلك الألم والبؤس والفقر والموت والظلم والوطن والثورة يقطر كل هذه الرقة يعني أمراً واحداً فقط؛ أنها ساحرة بالفعل. تتلو التعاويذ على قلمها قبل أن تشرع في الكتابة فتغويك وتأسرك وتقتلك وتصلي على جسدك وتبكيك شهيداً وأنت بعد لم تفهم كيف فعلت كل ذلك.

وأن يتمكن صالح علماني من أن يوصل ذلك التأثير بعد الترجمة لهو معجزة..

قصص تحمل كل ما في العالم من ألم وجمال معاً في مزيج عجيب لا تقدر عليه سوى الحياة نفسها.. وهذا ما تسجله ألليندي؛ الحياة.. حتى وإن ظننت أنها متخيلة.

Isabel Allendes prose is the most spellbinding and magical experience. These stories are at once familiar and yet so brand new that the endings summoned so much emotion within me; I only recall a similar feeling from being read fairy tales as a child.

Sinceramente, creo que es de lo más precioso, tierno y mágico que leí últimamente. Son narraciones concentradas y breves, pero con la potencia del sabor del carro de un oricio.
Durante la lectura tenía la sensación de que fuera un compendio de cuentos de escritores variados, pues juraría estar leyendo a Benedetti, Gabo, Galeano; pero el mérito es de Isabel, por supuesto.

Is this the "50 Shades of Grey" of the early '90s? Great scene setting in a romantic South America in everyone of these short stories. Halfway through, I started to find the themes repetitive and a bit disturbing: beautiful women are invariably coupled with much older, more powerful men, and true love and passion blossom after a first violent intercourse, ie rape. Maybe female readers will have an other opinion; it felt a lot like this collection of short stories was intended for them.