Very insightful book. I appreciated the ideas that you cannot change your partner, you only can change yourself. When you focus on all of your partner's "flaws" and think that if they change you will be happy, you are using that as an excuse not to address your own problems. Also that being "selfless" can be a form of manipulation. There is definitely truth in that if we focus on ourselves and strive to be better and give less focus on our partner's issues by trying to control or change them, that leads to a healthier life and a healthier relationship dynamic.

4,5⭐
    Pentru început, nu este vorba despre o carte plângacioasă de dragoste, ceea ce puteți gândi la prima vederea a denumirii. ,,Femei care iubesc prea mult", e un roman psihologic, ce prezintă fără frică dramele tuturor femeilor care se plasează mereu pe ultimul loc, oferind pozițiile din față altora (partenerului, prietenilor, familiei). Anunț preventiv că nu am citit  această lucrare pentru că mă aflu și eu în această ipostază.  Dimpotrivă, purul interes pentru a descoperi o latură a gândirii genului femenin m-a îndemnat să o studiez.
    
   De menționat este faptul că cartea e alcătuită din mai multe studii de caz asupra femeilor și relaționării lor cu alți oameni. Autoarea, Robin Norwood,  încearcă să descoase fiecare caz în parte pentru a ajunge la geneza problemelor, care, negreșit, se găsește în copilăria clientelor sale. Ea pune accent pe faptul că o femeie nu ajunge să iubească prea mult întâmplător.  Rădăcinile dependenței relaționale și afective se găsesc în familia disfuncțională în care aceasta a crescut: abuzivă, cu un părinte, sau ambii alcoolici, dependenți fizic, absenți,  frustrați, dezinteresați sau cu lipsă de dragoste și afecțiune. Aceste condiții nesănătoase se răsfrâng mai apoi involuntar asupra mentalității și alegerilor luate de copilă în adolescență și, mai apoi, pe parcursul întregii vieți, astfel ajungând să-și aleagă parteneri de viață asemănători cu părinții săi pentru a nu-și schimba mediul familiar.
  
    Ei bine, aici sunt oferite nu numai situațiile propriu zise de dragoste toxică și distructivă, dar și metodele de soluționare și recuperare emoțională. Citind, veți învăța cum să nu mai iubiți prea mult și veți deveni o femeie sănătoasă, încrezută în sine și fericită.

Не у всіх жінок, яким зустрічалися холодні придурки, батьки були алкоголіками, наркоманами або емоційно недоступними. Не у всіх дітей алкоголіків і наркоманів особисте життя сповнене невдач. Я можу погодитися, що всі наші проблеми з дитинства, але говорити, що завжди в усьому винні батьки? Це не рівень поважної психологині, якою начебто є авторка. Більше нагадує логіку ледачого студента психфаку з непрофільного ВНЗ.

Так, почуття жінок у токсичних стосунках описані добре. Збудження, страх, залежність, страждання – все точно. Проблеми – зі спілкуванням, прийняттям рішень, самооцінкою – теж. Але поза тим авторка все зводить до якогось дуже поверхневого набору чинників, що навіть при перерахуванні звучать дивно. Вона покохала його, бо він був алкоголіком, як її батько / тому що потребував допомоги, як її мати / тому що був холодним, як дідусь. І... на цьому, власне, все. Ніякого фону або супутніх обставин. Чомусь Норвуд геть не бере до уваги момент соціального тиску; фізичної привабливості – припустімо, ви познайомилися з Крісом Гемсвортом – або тваринного потягу, що міг звести докупи ці невдалі пари; спільних інтересів; розуму, харизми, чарівності - усього того, чим людина притягує з першої секунди. Відсутності інших кандидатів, якщо йдеться про закриту громаду.

Нарешті, момент везіння/невезіння. Якою б сильною не була наша підсвідомість, ми ніколи заздалегідь не знаємо, ким виявиться людина, з якою ми вирішили зблизитися. Бо ми не екстрасенси, і бо хай що б нам не казали з дитинства, оце от "та ти сама притягнула" існує лише в уяві певних людей. В реальності ж якщо ви познайомилися не в кублі, де він галантно запропонував розділити доріжку кокаїну на двох, то жодних тривожних дзвіночків у перші дні, тижні, а інколи й місяці, вже точно не помітите. Так, у авторки в прикладах усе зовсім інакше і якраз більше нагадує приклад із кокаїном - і це теж бентежить. Ну не всі "погані хлопці" - це застряглі в борговій ямі алкоголіки і жононенависники. Серйозно. А що Норвуд скаже про тих дівчат, які зростали у звичайних сім'ях і зустрічали успішних та адекватних чоловіків, з якими в них - от же невдача - теж виходила фігня, а не стосунки? Знову буде шукати daddy issues і алкоголізм в обох сторін?

Чи все ж таки варто визнати, що психіка людини працює за складнішими принципами, і нерозумно йти протореною кліше доріжкою, потрібно в кожному випадку копати глибоко, дуже глибоко?

Повернуся до питання про везіння. Спочатку всі здаються одне одному ідеальними. Ми захоплено спілкуємося, зближуємося, але потім – велика лотерея. Або все продовжується не менш взаємно і чудово, або вам попалася жаба. І яким би алкоголіком – або, навпаки, зразком для наслідування – не був ваш батько, ви не відповідаєте за те, як вирішить до вас ставитися новий партнер. І якщо він не попросив у вас грошей на першому побаченні, ви ніяк не зможете дізнатися, що він альфонс (хоча, можливо, ви Пуаро і я не права). Можна картати себе, що вплуталися в провальні стосунки – особливо, якщо це не вперше – але брати на себе всю відповідальність, зводити все до "я сама такого обрала" і "мабуть, я просто люблю страждати" – вже не знаю, як Норвуд, а я думаю, що це лише черговий прояв тієї самої низької самооцінки. Говорячи за себе: не люблю страждати, але мені теж траплялися придурки. І було боляче. І ось який трюк: мене притягували в цих чоловіках не холодність, байдужість або згубні звички. Вони не нагадували мені батька і не були його підкресленим антиподом. Я відчувала інтерес через загальний імідж людини: її інтелект, гумор, оригінальність. Сексуальність та мужність. А внутрішні демони на те й внутрішні, що під час знайомства їх не розрізняєш - спочатку нічого не віщує біди. Ніколи. Крім доріжки кокаїну на двох, звісно.

Не згодна також із тим, що закохана жінка страждає, бо 1. це здається їй проявом справжнього кохання і 2. нав'язано медіа, як норма поведінки. Ні, ну в когось напевно так і є – за всіх розписуватися не буду. Але в більшості випадків страждаємо ми з найпростішої причини – тому що нам зробили боляче. Ти когось любиш, а ця людина зрадила/вдарила/пішла – ти страждаєш. Усе просто. До чого тут медіа, я не розумію. Якщо судити з художніх і документальних джерел, жінки ридали через мудацтво чоловіків рішуче в усіх періодах нашої історії незалежно від мови і культури. Втім, як і чоловіки ридали через жінок.

До речі, в книзі у якості терапії авторка радить почати спілкуватися з чоловіками, які викликають у тебе нудьгу. А також частіше молитися богу. Не жартую, таке там дійсно є і сказано не мимохідь.

Але гаразд, їдемо далі. Авторка також наполягає, що всі без винятку жінки, що кохають до нестями, схиблені на ідеї змінити свого чоловіка. Цікаво, а як у її світогляд вписуються ті, хто намагається змінити тільки саму себе, а чоловіка розсудливо залишають у спокої? Заради прихильності партнера люди завжди були ладні себе перекраювати, калічити, адаптувати під якийсь умовний ідеал. Вона начебто про такі приклади згадує, але потім сама ж себе обриває на півслові, повертаючись до рулонів тексту про "не намагайтеся його змінити".

Особливе місце в книжці посідають збори груп анонімних алкоголіків/со-алкоголіків/дітей алкоголіків/дружин алкоголіків/жертв алкоголіків (не перебільшую – це реальне перерахування з книжки). Автор пхає ці АА в усі розділи і називає відвідування таких груп головною панацеєю від усіх хвороб, і зокрема – ліками від нездорових стосунків, низької самооцінки та проблем із батьками. Туди ж додаємо товариство анонімних клептоманів і людей, які страждають на харчові розлади, – адже якщо ви натрапили на козла, значить, ви точно спилися, вкрали тампони в аптеці або розвинули в себе булімію. Вийти з нездорових стосунків НЕ клептоманом чи алкоголіком на думку автора здається неможливо.

Цікаво, що у всіх прикладах Норвуд ті жінки, які зі своїми баранами нібито устаканювали проблеми, потім самі ж починали псувати стосунки з партнером. Мовляв, ти страждаєш ще й тому, що жити з коханою людиною в мирі тобі й самій не хочеться. І ось знову - думка, яка стане попаданням у точку в дуже індивідуальному порядку, тут зведена в абсолют, узагальнена і по суті звинувачує жінок в усіх гріхах. Сама собі такого знайшла (треба було на першій секунді знайомства розрізнити, що він алкоголік!), сама кайфувала від страждань (кайфувала ж, так? так??), а потім коли все остаточно пішло по одному місцю – так це тобі просто нудно стало, от ти й саботувала стосунки!

Терапевт із 15-річним стажем, кажете?

Окей, авторка безумовно знає, як допомогти алкоголіку - і Вікіпедія вторить, що це її спеціалізація. Але здається це єдине, що Норвуд знає - і чомусь вставляє куди тільки може. Як у старому анекдоті про студента, який вивчив тільки білет про бліх, а йому трапилося запитання про жаб. "У жаб немає шерсті, але якби була, то були б і блохи. До речі, про бліх..."

Моя приятелька і ще кілька знайомих стверджують, що книга Норвуд змінила їхні погляди на багато речей, а також допомогла оговтатися після краху особистого життя. Та й судячи з відгуків на Goodreads, купа жінок вважають цю роботу дуже корисною і тримають як настільну.

Можливо, я просто не ЦА. Або занадто люблю чіплятися. Фіг його зна, але радити це чтиво можу тільки для здорового тренування критичного мислення. Або якщо ви живете з алкоголіком.

When I first started to read this book I did not realize how old it was until I got not even a third into the book, and it was clear that the ideas/theories presented were very out-dated. Not only is this book heteronormative (every theory in this book assumes that women want to date men, and vice-versa), it also condones gender roles. This book also seriously endorsed Freudian theories of sexuality (such as Oedipus complex and its opposite). It was a very entertaining and funny read because it made me realize how much we have advanced in terms of our understanding of the psychology behind different types of relationships. Regardless, I would not recommend this to anyone who wants to learn about the behaviours and cognition of women in (emotionally and physically) abusive relationships.

Also, this book was very (very) repetitive in its format. There were way too many case studies, and they all sounded unnatural/fake if I am being honest. Every women given as an example were speaking like philosophers.

Ok, no soy fan de los libros de autoayuda. Incluso, me burlo un poco de ellos. Sin embargo, "Las mujeres que aman demasiado" no es el típico libro optimista de marketing. Existe una crítica al modelo amatorio heterosexual y como afecta a las mujeres desde la psicología y a nivel social. Me gusta que se centre en las mujeres y la escritura del libro sea simple y empática. Eso genera una cercanía especial. Sobre todo cuando agrega relatos e historias de sus propias pacientes. Una deja de sentirse sola y puede encontrarse con otras mujeres aunque sea a través de las letras.

Lamentablemente, si hay partes muy repetitivas. Además, a veces tiende a ser un libro muy "heterosexual" y algo conservador. Por lo que no sé si catalogarlo como una obra feminista. De todas formas, el objeto de estudio de la escritora son mujeres que se enamoran de hombres y repiten patrones tóxicos. Por lo que, el libro está muy bien logrado y fundamentado en sus 200 páginas.

Me gustaría recomendárselo a todas las mujeres que conozco. A las que aún no saben que están en relaciones tóxicas como quiénes están en proceso de sanación. Es un buen libro para entender qué nos sucede o entender a otras mujeres que sufren dependencia emocional y cargan con historias familiares disfuncionales (hermanas, madres, tías, amigas, etc). Me sentí muy acompañada y entendida. Gracias a este libro retomé terapia.

If you've ever described yourself or someone you know as a "serial monogamist" or have noticed that most your partners fit into a pattern of “difficult men”, read this book. I had heard about relationship addiction in passing but never took it seriously before reading Robin Norwood's book. It is a serious condition that can have as much potential to negatively affect a person's life as any controlled substance. I appreciated Norwood's analysis of attitudes about love and man-woman relationships often prevent people from getting help because this kind of destructive, painful, dysfunctional love is what "true love" or "being a good wife/girlfriend/daughter/mother" is all about. Most media that we are exposed to reinforce this misperception and have done so for centuries across many cultures. The setting and characters may be different, but the lesson always boils down to, "being a woman in love is being a woman in pain." What was really eye-opening for me was when Norwood explained the connection between caring and control. That women who are addicted to relationships often use their desire to help their significant other to control their behavior. Of course, this is set up for disaster and heart ache, but women keep repeating this sick pattern over and over.

I learned the most from the first and last quarters of the book, but would have appreciated more attention to recovery than the repetitive anecdotes from women who suffer with addiction. This book is a "classic" for sure and the subject is still very relevant, but I thought it still has a very 80's vibe. The anecdotes from women who suffer from relationship addiction were helpful, but after reading so many depressing, cyclical stories I decided I needed to skim, or skip over some of them because they didn't really apply to what I was interested in taking away from this book. I think if the anecdotes were condensed more (it took up over two-thirds of the book in my estimation) I feel like I could have enjoyed it better, some of these stories were very difficult for me to read at one time.

i don't say this often but this is a must read!

Non è un libro facile da leggere e se ci sono delle resistenze nella lettura, questo vuol dire che la probabilità di essere una delle donne che amano troppo è alta.
Un libro che richiede di essere letto con calma, che fa riflettere e piangere quando la risonanza delle storie lette è troppo forte.
Un libro che non si limita a mostrare i sintomi di questa malattia, perché amare troppo non è altro che questo: una malattia psichica cronica degenerativa, da cui si può guarire se si riconoscono i sintomi.
Un libro che propone un percorso di guarigione.
Dall'amare troppo si può guarire, imparando ad amare davvero, senza difese, senza strategie auto protettive.
Perché se l'amore è malsano, negazione del vero amore, può uccidere; l'amore vero guarisce e libera da ogni paura per aprirsi alla gioia e alla gioia piena.

Questo è un libro con il quale non sono andata d’accordo.

L’autrice è una psicoterapeuta specializzata in terapie familiari e in cure per le dipendenze. In questo saggio raccoglie le storie di donne che sono state picchiate, molestate, umiliate dai partner e al racconto di questi fatti accompagna un resoconto della storia familiare di ognuna di loro. Ad accomunarle tutte c’è un’infanzia infelice.

In psicologia viene

De mare ajutor!

"Ahora, como adultas, creemos que depende de nosotras hacer que nuestras relaciones funcionen bien, y a menudo formamos equipo con hombres irresponsables que nos culpan y contribuyen a nuestra sensación de que todo realmente depende de nosotras. Somos expertas en llevar esa carga."

-Este es un libro que te invita a sanarte de manera completa, que te entiende y ayuda a esa mujer que "ama demasiado", a esa que llevamos dentro y que entregamos a gente no apta para recibirlo.❤️‍

E prima carte de acest gen care are un impact asupra mea. Cumpărată inițială pentru a fi făcută cadou (titlul era prea siropos pentru ceva ce as fi citit eu), cartea asta mi a oferit răspunsuri (!!!) și mi a schimbat cumva perspectivele, ceea ce mi se pare incredibil. Este scrisă intr un stil lejer, astfel ca se citește ușor. Am recomandat o prietenelor mele și o recomand oricui, măcar pentru a-i înțelege pe alții, dacă nu pe noi înșine. :)