Cuentos de Eva Luna mostró en sus páginas historias diferentes. Cada una de estas te llevaba a otros mundos, culturas, personas y sentimientos.
El hecho de que haya iniciado y finalizado el libro con frases de "Las mil y una noches" realmente te ayuda a guiarte con su contenido y logra adentrarte en sus historias.
No le doy sus merecidas 5 estrellas porque sé que Isabel Allende tiene mejores obras que aún no he podido leer.

Sus cuentos son muy emotivos e intrigantes

First, read "Eva Luna." Then read this volume of short stories that range from the outrageously erotic to astoundingly delightful to downright melancholy. The stories, each of which is a little treasure in its own right, are so intense that I found I could only read one or two at a sitting to fully appreciate them. Author Isabel Allende was born to tell stories!

The premise of this book is based on the novel "Eva Luna," the fantastical story of a poverty-stricken girl living in an unnamed South American country. Eva Luna is orphaned at a young age and learns to rely on her wits, love of words and storytelling to survive. At the end of the book she is lying in bed with her lover, who asks her to tell him a story she has never told to anyone else. And so Eva Luna begins spinning her enchanting tales, 23 in all.

This book is one of my top 20 novels. I loved it so much that after borrowing it from the library and reading it, I sought and purchased a hard copy for my own library. I read this novel before I read Eva Luna, and the reverse order did not detract from my enjoyment. Sensual and mesmerizing, the narrative surrounding the story reminded me of another favorite, Tales of the 1001 Nights. The stories are self contained, but like chocolate (or cheese for me), you will want another and another until the book is finished. I will put this on my 2009 re-read list.

Творчість, породжена з насилля
Візьмімо такий сюжет: жила-була дівчинка, мати якої володіла пансіоном. Дівчинка росла собі, допомагала мамі, але в принципі мамі було на неї байдуже. Раптом до пансіону прибився гарячий гульвіса з претензією на Митця і відповідним поганялом – Соловей. Він одразу заволодів увагою і тілом самотньої жінки, спраглою любощів. На додачу ще й став об'єктом перших еротичних переживань її дочки. Якось дівчинка застала матір із коханцем, і видовище заполонило її аж так, що вона у вільний час облизувала зубну щітку Солов'я, голою качалась по його простирадлах, словом, виявляла нові і нові грані тілесного бажання. А то підійшла до сплячого Солов'я, роздягнулась і поцілувала його, а той, переплутавши дівчину з її матінкою, вирішив не розплющувати очі і ніби як відгукнувся на поцілунок, аж раптом виявив підміну. Щоб не бути звинуваченим у педофілії, він натомість сам звинуватив малу в домаганні, матінка запроторила дівчину в монастир, позбавившись суперниці. Із плином часу дівчинка виросла, щасливо одружилася і забула про той невдалий деньок. А от для Солов'я дівчина на все життя лишилася найяскравішою невтіленою фантазією. Ну і хто тут збоченець, питається в задачі?
Це один із невибагливих сюжетів книжки Ісабель Альєнде "Оповідки Еви Луни". І що ж у ньому такого? А те, що цей сюжет можна до краю опошлити і почати цю історію розповідати так, як починається, приміром, "Село не люди" Люко Дашвар. Або одразу взяти на озброєння сценаристам передач на каналі СТБ. А можна із цього матеріалу зробити ненав'язливу, але глибоку новелу про природнє дорослішання дівчини, про її затуркану і самотню матір і про мужика-збоченця, за якого матір ладна продати дочку, аби тільки не бути самою. Щоб твір перескочив прірву дурного масового читва і досяг рівня елітарної літератури на допомогу поспішає манера письма, яка перетворює дурний сюжет на вишукану сучасну річ, заточену "під старовину" на щось середнє між "Тисячею й однієї ніччю", "Декамероном" і сучасною феміністичною прозою.
І так до кінця книжки я дивувалася дурнуватістю сюжетів і вмінню цими сюжетами зачарувати так, що все прощаєш. Може, допоміг типовий латиноамериканський колорит з усіма цими іменами, пристрастями і дрібкою старої доброї магії в найбуденніших історіях. А ще – враженням, що ти ніби десь про це чув. Ось дурна жінка провела сорок сім років у печері, куди її запроторив коханець, майже поховавши заживо і тільки іноді приносячи їжу. А я згадую, як читала східні притчі про Синдбада-мореплавця, і там теж були історії, коли жінку ховали разом із померлим чоловіком у печерах і ямах. І там, і там страждали жінки. Страждали через чоловіків. І ці історії наскільки реальні і гіркі, що стали притчами. філософією. І здається, що якби чоловіків не існувало, то жінки дали б собі лад, вели справи і навіть ставали б святими. В кожному разі, знайшли б спільну мову, як жінка і коханка Томаса Варгаса, які після смерті свого спільного тирана, полегшено зітхнули і прекрасно зажили удвох, подолали злидні і "вийшли на дорогу добробуту".
Відтак, ця збірка – про самодостатність жінок, про їхню владу, розум, тіло і, що теж трапляється, дивовижну любов і відданість. Це страшні історії про вбивства і зраду, знущання і домагання, написані як казочка або притча – щоб можна було б урятуватися думкою, що це ж не насправді, це умисно, і так не буває.
Але якщо відкинути магічні колізії і чудеса, то стає очевидно, що буває. І досі є, тільки в інших сюжетах, в інших тонкощах, менш очевидних.
Тому-то ця книжка викличе тільки позіхання або відразу до всіх антипатиків літератури з присмаком фемінізму, бо надто вже всі чолвоіки картонні, а жінки п��ихологічно виправдовувані. Надто багато може виявитися нещасть і насилля.
Але.
Шахерезада ж теж розповідала свої історії, щоб врятуватися від смерті від рук насильника. І це не дозволяє сприймати її оповіді тільки як окозамилювальні казочки. Це творчість, породжена з насилля. І такі історії можуть розповісти і переповісти оповідачки з різних середовищ.
Ісабель Альєнде назвала свою Евою Луною.

Stories of Eva Luna introduced me to Isabel Allende and for me there was no looking back. I love every short story but I do have my favourites...

I love ‘Two Words’ because it showed the Power of the written word, if only I had my two words, I would have a better bet at going through this World.

‘Clarissa’ is another favourite, her kindness and her hilarious conservation with the robber who had come to rob her. The fact that he brought her a gift every year for Christmas restores my faith in people.

‘Toad’s Mouth’ raunchy as hell, but what would we do without some raunch if not in real life at least in books.

What had me cheering was ‘The Gold of Tomás Vargas’ sometimes a little murder is required!

‘Our Secret’ was heartbreaking.

Sometimes the entire pueblo shares a delicious secret as in ‘The Schoolteacher’s Guest’

How do we get to the top of the social ladder? Get some tips from ‘The Proper Respect’

These are my favourites, but you may like the others.

I wish I had read Eva Luna first, but I do love a short story collection. This collection was done fully and artistically, creating a feeling of the time and the diversity of South America. It was creepy and disturbing, not shying away from violence to the body, a people, and earth. But each of these motifs were used tactfully to create a general feeling of tragedy, frustration, anger, sadness, etc. Major trigger warning for the whole book. Walimai, The Road North, and Phantom Palace were likely my favorite for how they intertwine themes of migration, gender, and exploitation of native Land and Bodies.

4.5 not a fan of short stories, I tend to lag behind on the previous characters as we move on to others, I like one continuous plot, but some of these stories were so lyrical I am glad I broke my rules and read this.

- لأني أحبّك يجرحني الماءُ
والطرقاتُ إلى البحر تجرحني
والفراشةُ تجرحني
لأني أحبّك يجرحني الظلّ تحت المصابيح،
يجرحني
طائرٌ في السماء البعيدة،
عطر البنفسج يجرحني
أوّلُ البحر يجرحني
آخِرُ البحر يجرحني ...

це просто вау! ах! і ох!
таких незвичних оповідок ще не читала... ні, були коротенькі оповіданнячка Ясмінскої в збірці "На спине лоскутного дракона" про які я теж писала, що вони незвичні, але в Альєнде це зовсім інакше "незвичні".
По-перше - ніякої моралі! Просто кусочок чужого життя: менший чи більший, не важливо. І в кінці оповідки часом важко зробити хоч якісь висновки чи хоч якось охарактеризувати, про що ж була ця оповідка, але... але вони пречудові! Просто пречудові. Море задоволення від читання.
А по-друге - вони такі різні всі! Це просто треба почитати, бо, як я вже згадувала, ці оповідки важко описати і знайти для них щось спільне.
Дуже дивне читання:)

و حين بدأت السيدة( إ-أ )بمقدمتها الجذابة من شهرزاد بلغة الموسيقي أو ألف ليلة و ليلة بلغة الأساطير أيقنت أن أمامي أمسيةعظيمة
مجموعةمن الحكايات

مجموعة قصص شقية روحها خفيفة

1- قصة كلمتان صفقت لها بعدما أنهيت القراءة هل الكلمة أقوي من السلطة و الحروب
هل ( أنا أحبك) بهذه القوة التي تجعل أحدهم يغير القدر و يبيع أحلامه
:D
2- الطفلة الخبيثة عبثت بأمها و الجميع حتي تعود السيطرة للمرأة و إنتقمت من الرجل الأنثي تبًا للأنثي :D

3-فم الضفدع
الحب الحب الحب :D

شهريار الذي سحقته الأنثي و لماذا لا يُسق شهريار
هل لأن الأنثي جميلة أم لأن رو شهريار جميلة لا يهم
المهم هو أن القصص جميلة

Trovo difficoltà a leggere la scrittrice, anche se questo libro fa un po’ l’eccezione. Le narrazioni di Isabel Allende sono molto legate alle sue origini cilene: tra finzione e realtà i suoi libri sono un susseguirsi di racconti che in maniera cronologica hanno narrato la storia del luogo dov'è nata. Per cui se il lettore non conosce gli eventi accaduti in passato di conseguenza avrà difficoltà nel capire i diversi periodi trascorsi fra un libro e l’altro.

Quello che mi ha stupito di questo libro fu perché venne reputato "un’opera di buona qualità": con la premessa che da Isabel Allende si può solo imparare, do più credito nell'unione del popolo latinoamericano dove la stessa comunità di persone tende dar valore al proprio luogo di appartenenza. Quindi l'argomento e la sua reputazione di un "lavoro di buona qualità" si conseguì anche perché il libro fa parte di una collezione di racconti latinoamericani.

Per l’autrice cilena Isabel Allende il libro si può riferire a uno dei più noti. E’ un libro pieno di aneddoti: parla del femminismo femminile; racconta della povertà delle persone del luogo. Tutte storie che potrebbero essere interpretate come un omaggio voluto per le persone che vivono in latinoamerica
Lungo il racconto del libro c'è questo personaggio chiamato Eva Luna: nella narrazione del libro Eva Luna è una persona che racconta questioni molto vicine all'America Latina.
Tuttavia gli argomenti che Eva Luna racconta sono neutri, senza preferenze. Ed è una circostanza evidenziata dalla professionalità che l’autrice ha saputo collocare nella scrittura del libro: probabilmente la reputazione del libro come "un’opera di buona qualità" potrebbe funzionare dal punto di vista di un pensiero unificato.