Для мене зима починається читанням не сніжними затишними казочками і не різдвяною магією. Зима — це той сезон, який треба розпочати із хорошого жахастику. Добре скидає стрес перед сесією)

"Протистояння" — це грубезний роман про апокаліпсис, який стався через неполадки в таємній лабораторії, у результаті чого на волю вирвався мутований вірус супергрипу і викосив майже все населення. Ті, в кого виявився імунітет, розділилися на два табори за добро і за зло. У кожного з них був свій містичний поводир: у першому стара матінка Ебіґейл, яка бачила божі видіння, у другому темний чоловік Річард Флеґґ ("Пустелею тікав чоловік у чорному — його переслідував стрілець").

У першому томі оповідається про виживання після епідемії головних героїв: вагітної Френ, глухонімого Ніка, Стю, якого тримали в лабораторії через його імунітет, недоумкуватого Тома, співака Ларрі та інших. З іншого боку: злочинець Ллойд та божевільний підривач Сміттєбак. Кожна сторона формує своє поселення і відчуває, що війна неминуча. У другому томі відбувається саме протистояння.

Півтори книжки я прочитала за пару днів. А далі сталося щось рідкісне: я не хотіла перегортати сторінку, бо боялася дізнатись розв'язку. У романі багато всілякої біблейсько-християнської маячні, яка все ж, на щастя, не переросла в щось догматичне. Бо коли помер *спойлер* і матінка Ебіґейл сказала їм рушати пішки самим до темного чоловіка, мені раптом перехотілося далі читати. Хотілося б сказати, що все скінчилося добре, але ну... колесо закрутилося знову, чого і слід було очікувати.

Кінг, як завжди, підкупає своїми персонажами, які ваблять і переживання яких пропускаєш через себе: будь то дуже хороший хлопець чи останній покидьок. Надзвичайно цікаво спостерігати за змодельованою ситуацією, в яку потрапляють ті, хто вижив — що вони будуть робити? Чи чинитимуть морально? Чи об'єднаються люди знову? І якщо так, до чого це призведе?

Загалом, "Протистояння" — штука хороша, якщо вас цікавить подорож, а не кінцева мета. Не прикіпіти душею до персонажів просто неможливо. Але вибачте, пане Кінгу, здається ця вся біблейскість попсувала мені враження, хоч я і розумію, що це своєрідна метафора. І *спойлер* ви вбили Т_Т Не можна ж так.

Palpitante, cette épopée m'a passionnée. La réflexion politique est aussi intéressante que le côté fantastique de l'histoire et l'on s'attache fortement aux personnages. Passionnant !

Kuten tälläisissa tiiliskivissä yleensä, loppu ei vastaa ihan kirjan laajuutta. Lähes aina tuntuu siltä, että vielä enemmän olisi kaivannut, niin nytkin. Loppu hieman lässähti, mutta toisaalta yllätti Kingin perustyylisä.

Simplesmente perfeito cada personagem, cada detalhe, a minuciosidade que o autor tem para até com os mais pequenos detalhes.
Assim que comecei a ler não o consegui largar mais, Stephen King é para mim, um dos melhores autores, pelo menos é um de meus preferidos.

Muito bom! Excelente. Nota:18.5

У n  попереднійn серії:

"Тотальне і беззаперечне захоплення від початку роману, від персонажів, від атмосфери світу, який загинув. Жах від усвідомлення того, що це могло з нами трапитися у 2020 році, якщо корона виявилася ще більш підступною. Оцінка за першу частину - 9/10, або 4.5 зірки"

Том другий.

Стівен Дональдович, що у тебе трапилося, що ти таке написав у другій половині роману? Чим ти упоровся?

Як можна було створити найтупішого і найнезрозумілішого злодія? Спочатку він з'являється як сила, яка протистоїть бабулі Ебіґейл. Ця аллюзія зрозуміла. Матінка Ебіґейл - це абсолютне добро, бог, сила покаяння, сила/люкс; Рендал Флеґґ - це зло, сатана, ібліс і взагалі путін. В цьому є, власне, основне Протистояння, яке ти виніс в назву твору. Але, можна ж було пояснити, ХТО ТАКИЙ ВЗАГАЛІ РЕНДАЛ ФЛЕҐҐ І ЩО ВІН ХОЧЕ? В чому його філософія? Яка його природа? Він володіє паранормальними здібностями - тобто, він хто - дух, привид, маг, астролог, таролог, арєстовіч? Або він за замовченням звичайна людина, яка володіє якимось даром, яке ти з книги у книгу називаєш "сяйвом"? Щодо Ебіґейл Фрімантл ми розуміємо, ти сказав це чітко - у неї бувають інсайди, бо в неї є сяйво, яке вона не втратила і пронесла з собою усе своє життя. Тобто, вона звичайна людина з даром. Вона може померти, вона може травмуватися, вона не всесильна. Її сила - не рояль в кущах, коротше кажучи. А РФ? (хехе) Що він? Він може вмерти? Ні. Він може травмуватися? Ні. Хто він такий? А фіг його знає. Що він хоче? Не відомо. Навіщо він збирає собі команду, якщо він такий всесильний? А щоб було. Це не персонаж, це картонка.

Як можна було злити АБСОЛЮТНО ВСІХ персонажів, яких ти так обережно і акуратно вибудовував 800 сторінок до цього? Стю, Ларрі, Гарольд, Ґлен, Дейна, Чувак-сміттєбак, Лео, Люсі, Надін, НІК??? Навіщо було розписувати шикарного Ніка, якщо ти його тупо вбиваєш в кінці без жодного сенсу? По-хорошему, Стівен Дональдович, досвід написання цього роману тобі був необхідний, аби ти зрозумів, що кінцівку роману треба продумувати З ПОЧАТКУ, а не залишати як завжди на "як станеться". Ти сам в інтерв'ю казав, що ти не знав, як завершити цей роман, бо єдина мета, яку ти переслідував, була в мавпуванні Толкінівського "Володаря перснів" - тобі просто хотілося написати велику історію, де багато людей йдуть звідкись і кудись. Все! От і вся мета! І я тебе поздоровляю, ти зробив це, але за мій рахунок! Ти змусив мене читати величезний талмуд, аби я наприкінці зрозумів, що це просто звичайне графоманство.

Як можна було написати такий нудний кінець? Ну ок, вбив ти всіх ядерною бомбою, окей, припустимо. Двоє виживших персонажів йдуть назад "додому" і це ще десь 100-150 сторінок пустопорожнього тексту. Для чого?

Боже-боже, скільки поставлено питань і скільки не вистачає відповідей. Дуже дивно, що така графоманія, такий буквений понос вважається класикою у автора.

"Деякі люди називають цей роман моїм найкращим романом за всю кар'єру" - каже нам Стівен Дональдович.

"Деякі люди називають цей роман гівном" - кажу я.

Оцінка за другу частину 3/10, або 1.5 зірки. Враховуючи, що першій частині я поставив 9/10, а другій 3/10, то середня оцінка за весь роман - 6/10, або 3 зірки. І я вважаю, що це навіть забагато.

P.S.: Краще би ти замість цього написав би щось інше, а цю чернетку приберіг до кращих часів. У тебе, Стівене, на зламі 2000/2010-х років прокинувся дар робити шедеври зі старих ідей (наприклад, "11/22/63"). Може і з цієї б щось вийшло.

Just as good as the first opus.

http://merlin-brocoli.blogspot.fr/201...

The Stand - дочитано ✅

Перша частина для мене була більш динамічною, подорож та знайомство героїв, їх життя до епідемії, але от друга книжка прочиталась набагато швидше

Olipas työn ja tuskan takana että sain tän saagan luettua, sillä aika kaamea suomennos alko pidemmän päälle tökkiä. Lisäksi loppuhuipennuksessa oli looginen aukko. Kaikesta huolimatta oli mielenkiintoista lukea tää uudestaan, sen verran ison vaikutuksen Tukikohta aikoinaan teki minuun silloin ysärillä.