...
Show More
I thought I knew his story. I knew so little. In so many ways he reminds me of my grandfather. What an imagination! I’m grateful for this man!
Ease Reading-Find Your Next Favorite Book
Community Reviews
Rating(4 / 5.0, 100 votes)
5 stars
33(33%)
4 stars
31(31%)
3 stars
36(36%)
2 stars
0(0%)
1 stars
0(0%)
100 reviews
...
Show More
What a wonderful biography of the man whose lore first gripped my heart some 20 years ago now. The biographer captured well Tolkien's life, relationships, triumphs, (admitted) shortcomings, and gave readers such a comprehensive picture of the man who was both modest and mysterious.
•
"The grave stands in suburban surroundings, very different from the English countryside that Tolkien loved, but not dissimilar to the man-made places in which he spent most of his days. So, even at the end, at this plain grave in a public cemetery, we are reminded of the antithesis between the ordinary life he led and the extraordinary imagination that created his mythology. Where did it come from, this imagination that peopled Middle-earth with elves, orcs, and hobbits? What was the source of the literary vision that changed the life of this obscure scholar? And why did that vision so strike the minds and harmonise with the aspirations of numberless readers around the world? Tolkien would have thought that these were unanswerable questions, certainly unanswerable in a book of this sort. He disapproved of biography as an aid to literary appreciation; and perhaps he was right. His real biography is The Hobbit, The Lord of the Rings, and The Silmarillion; for the truth about him lies within their pages."
•
"The grave stands in suburban surroundings, very different from the English countryside that Tolkien loved, but not dissimilar to the man-made places in which he spent most of his days. So, even at the end, at this plain grave in a public cemetery, we are reminded of the antithesis between the ordinary life he led and the extraordinary imagination that created his mythology. Where did it come from, this imagination that peopled Middle-earth with elves, orcs, and hobbits? What was the source of the literary vision that changed the life of this obscure scholar? And why did that vision so strike the minds and harmonise with the aspirations of numberless readers around the world? Tolkien would have thought that these were unanswerable questions, certainly unanswerable in a book of this sort. He disapproved of biography as an aid to literary appreciation; and perhaps he was right. His real biography is The Hobbit, The Lord of the Rings, and The Silmarillion; for the truth about him lies within their pages."
...
Show More
I picked up this biography in preparation for the new Tolkien movie and while I still haven't seen the film, I have read this book and let me tell you: everything you ever wanted to know about JRR Tolkien is in here! Look no further for you have found your eternal source of facts and anecdotes on the man himself.
This biography explores Tolkien's life from his birth (and beyond, as you will also get to know about his parents) to his death and everything in between and it manages to do so in a fun, interesting way, never letting you fall asleep, never boring you with too many numbers or dates or facts.
Carpenter's account of Tolkien's life is not only a perfect start for someone who hasn't read a biography yet and might be scared of doing so but it also gives a great insight into who this man was, how he was like and what it was that he was doing.
Do I remember when Lord of the Rings or The Hobbit was published? No, and although the book provides its readers with the correct dates, that's not what is important to me.
What's important to me is the small things that I took from it. That Tolkien spoke fluent Greek in his debate club in secondary school because he found Latin to be too easy. That he was a notorious perfectionist. That he liked hanging out with his boys' club. That he calculated the phases of the moon and how long the fellowship would take from place A to B and which phase of the moon they would then experience when looking up into the sky.
Those are some of the information I took from this moving and gripping biography of one of the greatest writers of the 20th century. Do yourself a favour and pick this one up.
Be like Legolas. Trust me on this one.
This biography explores Tolkien's life from his birth (and beyond, as you will also get to know about his parents) to his death and everything in between and it manages to do so in a fun, interesting way, never letting you fall asleep, never boring you with too many numbers or dates or facts.
Carpenter's account of Tolkien's life is not only a perfect start for someone who hasn't read a biography yet and might be scared of doing so but it also gives a great insight into who this man was, how he was like and what it was that he was doing.
Do I remember when Lord of the Rings or The Hobbit was published? No, and although the book provides its readers with the correct dates, that's not what is important to me.
What's important to me is the small things that I took from it. That Tolkien spoke fluent Greek in his debate club in secondary school because he found Latin to be too easy. That he was a notorious perfectionist. That he liked hanging out with his boys' club. That he calculated the phases of the moon and how long the fellowship would take from place A to B and which phase of the moon they would then experience when looking up into the sky.
Those are some of the information I took from this moving and gripping biography of one of the greatest writers of the 20th century. Do yourself a favour and pick this one up.
Be like Legolas. Trust me on this one.
...
Show More
Anyone who knows me is aware of my love for professor Tolkien's works. The Hobbit, The Lord of the Rings and The Silmarillion have helped shape me not only in my tastes and my own attempts at creativity, but as a person. This official biography takes a look at the man behind those books and it does that while being fully aware of Tolkien's own dislike of biography as an attempt to understand the works themselves better (one of the professor's many strongly held opinions). Indeed, this book makes no claims whatsoever about the "true" meanings behind anything in Tolkien's fiction. It doesn't try to explain the struggles in The Lord of the Rings by pointing to his experiences in World War I, for example. Instead, this biography simply tells the story of Tolkien's life and paints a portrait of the man's personality and for a devoted fan, that in itself is interesting enough. After a hard childhood as an orphan, a difficult challenge in his love life and the horrors of war, Tolkien settled down with his wife and children in Oxford and lived a remarkably ordinary suburban life for a professor at an elite university. The theme running throughout the book is the peculiar contrast between the man's boundless imaginary vision and the perfectly routine everyday life that he led. Strangely enough, it is this part of the book that I found most fascinating. In it, Tolkien's personality is fully on display. He was a decent but flawed man. In fact I recognise an awful lot of his character traits in myself: his outward cheerfulness that masked a tendency towards melancholy and pessimism, his lack of concentration and discipline, his religious faith, his generally conservative mindset mixed with an abiding sense of wonder, his passionate but very narrow tastes, his love of small pleasures and natural places, his distaste for the modern world, his easy, friendly manner that often belied his stubborn and sometimes frustrating character and finally, his strong belief in his own capabilities that was often undermined by moments when he felt worthless and shameful. I really liked the man I got to know in these pages. There were times when he frustrated me, for sure, especially when he did stupid things that I myself would do (and have done). But when all is said and done, the mystery remains. How could a man this ordinary be the mind behind such an extraordinary world? If there is answer to be found in this book, it would seem to be that Tolkien simply tuned into some signal only he could receive, and became a historian for a world only he had heard about.
...
Show More
First biography I have ever read. I was 14 or 15 at that time.
...
Show More
Aside from required reading, it is a rare occasion when I crack open a non-fiction work (with the notable exception of C.S. Lewis's works, which I've read so often and with such enthusiasm they're essentially a separate category. Classics, Fiction, Children's Lit, nonfic, and Lewis.) But in a deliberate effort to explore new territories in my reading, recently I've set aside my Alice-in-Wonderland prejudices ("what is the use of a book without pictures or conversations?") and ventured, not without some apprehension, into the world of criticism, apologetics, biographies, and no plots or characters. And found, much to my surprise and satisfaction, that it was a world I could feel at home in.
Of course, I had the best of guides. Carpenter's prose is clear and engaging, and he offers just the right blend of historical data, personal insight, quotes from Tolkien's own letters or from his friends, and fascinating albeit seemingly unimportant details (such as his childhood fascination with Welsh place-names) to create a richly colored portrait of this unassuming genius. Although he is unfailingly precise in the biographical facts, Carpenter's emphasis is on understanding how Tolkien's mind worked. Thus we are told, for instance, not only that he lived at such-and-such address for so-and-so years, but why he moved there, whether he was pleased or disappointed with the change, how his family reacted, and--perhaps most importantly--how it affected his writing habits. Particularly of interest to me were the frequent mentions of events that would, in some cases decades later, resurface in his works such as The Lord of the Rings.
Because that's really why this book is of interest. Tolkien the scholar, the catholic, the father, the teacher, are sides of him that are interesting to get to know, and probably to him equally important parts of his life as the literary; but the reason I, and I suspect most readers, bothered picking up the book at all was to get to know Tolkien the author. And that is precisely what Carpenter delivers. I highly recommend it to any Tolkien fans interested in getting to know the forgetful, contrary, quirkily humorous man behind the myth so many have fallen in love with.
Of course, I had the best of guides. Carpenter's prose is clear and engaging, and he offers just the right blend of historical data, personal insight, quotes from Tolkien's own letters or from his friends, and fascinating albeit seemingly unimportant details (such as his childhood fascination with Welsh place-names) to create a richly colored portrait of this unassuming genius. Although he is unfailingly precise in the biographical facts, Carpenter's emphasis is on understanding how Tolkien's mind worked. Thus we are told, for instance, not only that he lived at such-and-such address for so-and-so years, but why he moved there, whether he was pleased or disappointed with the change, how his family reacted, and--perhaps most importantly--how it affected his writing habits. Particularly of interest to me were the frequent mentions of events that would, in some cases decades later, resurface in his works such as The Lord of the Rings.
Because that's really why this book is of interest. Tolkien the scholar, the catholic, the father, the teacher, are sides of him that are interesting to get to know, and probably to him equally important parts of his life as the literary; but the reason I, and I suspect most readers, bothered picking up the book at all was to get to know Tolkien the author. And that is precisely what Carpenter delivers. I highly recommend it to any Tolkien fans interested in getting to know the forgetful, contrary, quirkily humorous man behind the myth so many have fallen in love with.
...
Show More
Книга за вълшебния свят на езика – това е за мен Биографията на Толкин. Посегнах към нея главно заради много добрите отзиви, които прочетох, но без особени очаквания. Не бих казала, че съм класически "Властелинът на пръстените" нърд, макар безспорно да харесвам много Средната земя и всичко случващо се в нея.
За самия Толкин не знаех почти нищо освен, че е бил професор в Оксфорд. Книгата поднася един изключително уютен разказ за живота на този невероятен ум. Живот, който реално не е изпълнен с кой знае какви приключения или случвания, каквито по принцип сме свикнали да четем в биографичните книги. Лично аз бях смаяна от невероятния подход на Толкин към езиците, към тяхната структура, смисъл, значение и най-вече към тяхното създаване почти от нищото. Винаги съм смятала, че елфическия и мордорския език са били измислени на по-късен етап като един вид добавка към дълбочината и детайлността на света във "Властелинът на пръстените". А се оказа, че всъщност цялата митология, водеща началото си още от "Силмарилион", е възникнала около измислените от Толкин езици.
Като хуманитарист нямаше как да не ми бъде интересна динамиката на английския академичен свят или вечерните сбирки на изцяло мъжки компании край огъня, изпълнени с истории, четения и оживени литературни дискусии. Имаше го и погледа отвътре към довоенния и следвоенен издателски бизнес на Острова, който лично за мен се оказа неочакван подарък сред страниците на книгата.
Не давам пет звезди, защото към средата Карпентър навлиза в едни излишни според мен миниатюрни битови подробности, които леко затлачват плавния поток на действието, придружавайки ги с непрестанни извинения, че ежедневнието на Толкин би могло да се стори скучно на читателя.
Личността на Толкин ми стана безкрайно симпатична в своята привидна обикновеност и в ненатрапчивото си преминаване през живота, доказвайки още веднъж, че най-кротките хора често имат най-необикновения вътрешен живот. Не искам да навлизам в подробности от посвествованието, за да не ограбя част от бъдещото читателско преживяване. Но спокойно мога да кажа, че „Дж. Р. Р. Толкин. Биография” не е само за феновете на незабравимите хобити. Това е четиво и за лингвистите, за влюбените в езиците и за хората, ценящи пълната отдаденост към това, което вдъхновява.
За самия Толкин не знаех почти нищо освен, че е бил професор в Оксфорд. Книгата поднася един изключително уютен разказ за живота на този невероятен ум. Живот, който реално не е изпълнен с кой знае какви приключения или случвания, каквито по принцип сме свикнали да четем в биографичните книги. Лично аз бях смаяна от невероятния подход на Толкин към езиците, към тяхната структура, смисъл, значение и най-вече към тяхното създаване почти от нищото. Винаги съм смятала, че елфическия и мордорския език са били измислени на по-късен етап като един вид добавка към дълбочината и детайлността на света във "Властелинът на пръстените". А се оказа, че всъщност цялата митология, водеща началото си още от "Силмарилион", е възникнала около измислените от Толкин езици.
Като хуманитарист нямаше как да не ми бъде интересна динамиката на английския академичен свят или вечерните сбирки на изцяло мъжки компании край огъня, изпълнени с истории, четения и оживени литературни дискусии. Имаше го и погледа отвътре към довоенния и следвоенен издателски бизнес на Острова, който лично за мен се оказа неочакван подарък сред страниците на книгата.
Не давам пет звезди, защото към средата Карпентър навлиза в едни излишни според мен миниатюрни битови подробности, които леко затлачват плавния поток на действието, придружавайки ги с непрестанни извинения, че ежедневнието на Толкин би могло да се стори скучно на читателя.
Личността на Толкин ми стана безкрайно симпатична в своята привидна обикновеност и в ненатрапчивото си преминаване през живота, доказвайки още веднъж, че най-кротките хора често имат най-необикновения вътрешен живот. Не искам да навлизам в подробности от посвествованието, за да не ограбя част от бъдещото читателско преживяване. Но спокойно мога да кажа, че „Дж. Р. Р. Толкин. Биография” не е само за феновете на незабравимите хобити. Това е четиво и за лингвистите, за влюбените в езиците и за хората, ценящи пълната отдаденост към това, което вдъхновява.
...
Show More
El mejor libro que he leído este año. He disfrutado como un niño de la vida de una de las figuras literarias más importantes (si no la que más) del siglo XX.
...
Show More
Важко ставити оцінку цій книзі, бо це, здається, канонічна біографія Толкіна. Тобто будь-який інший життєпис Толкіна буде взоруватися на текст Карпентера: чи доповнювати і розвивати його окремі ідеї / тези, чи не погоджуватися і заперечувати їх. Але Карпантерового погляду вже не уникнути. А тому при оцінці цієї книги незрозуміло, що саме ми оцінюємо: 1) життя Толкіна? 2) читабельність тексту Карпентера? 3) цінності Карпентера і його подачу біографії Професора? Адже всі ці три складові тісно переплетені. І найлегше щодо 2-го пункту: Карпентер пише легко та захопливо - навіть для такої "сірої" біографії як в Толкіна. "Сірої", бо після 1924 р. в житті Толкіна не було особливих подій, визначальних рішень та складних дилем. Він отримав посаду професора в Оксфорді, де працював до самісінької смерті. От і все. Єдине, що відбувалося, - писання текстів. Але повернімося до самого тексту Карпентера.
В канонічності його біографії є і переваги, і недоліки.
Переваги очевидні. Це 1) цілісна біографія Толкіна, яку було написано 2) на основі документів, доступ до яких був (та й й досі залишається!) дуже обмеженим для всіх інших шанувальників та шанувальниць творчості Професора. Адже йдеться не лише про чернетки, листи та щоденники, але й про усні свідчення - дітей самого Толкіна. Завдяки цьому ексклюзивному доступові до джерел Карпентер зміг розповісти нам, ким був Толкін. В цій біографії ледь не ідеальна пропорція компонентів. З одного боку, ми бачимо Толкіна як живу людину - його вподобання, слабкості, страхи, захоплення тощо. Але також дізнаємося про його "творчий шлях". Не можу не писати це в лапках, бо Толкін був шаленим прокрастинатором, а тому це дійсно був шлях як в прислів'ї про самурая, який не має цілі, а лише шлях. Карпентер розкриває, як Толкін поволі вибудовував свої тексти. І тут ховається третя складова ідеальної біографії: Карпентер не розділяє Толкіна-професора та Толкіна-літератора! Виявляється, вони тісно "співпрацювали": наукові пошуки спонукали Толкіна творити в певний спосіб, а його літературна творчість раптом оформлювалася в ідеї для наукових текстів. Наприклад, після читання чорновиків "Володаря перснів" Толкін отримав відгуки, що мова надто пафосна. І після цього виголосив лекцію про використання "пафосної лексики" при перекладі середньовічних текстів. І, ясна річ, його алітераційні вірші у "Володарі перснів" - результат любові до англосаксонської поезії.
Очевидною перевагою тексту є те, що Карпентер не намагається переказати чи "осмислити" (тобто дати їм критичну чи літературну оцінку) твори Толкіна. Він так і каже: нехай цим займаються інші. А тому це біографія, яку можна читати навіть тоді, коли з творчістю Толкіна ви знайомі дуже поверхово. Навіть більше, з цієї біографії ви ризикуєте дізнатися про твори Толкіна, про які ви чули раніше!
Але годі хвалити книгу Карпентера. В ній також є поважні недоліки. Деякі з них - неминучі. Біографію було видано 1977 р. На той момент Крістофер Толкін ще не встиг видати жодного з творів Легендаріуму - ні "Сильмарилліону", ні "Незакінчених переказів", ні 12 томів "Історії Середзем'я", ні 3 томів "Сказань Середзем'я" (насправді, вони просто повторюють тексти, видані в попередніх книгах, але я додав їх для повноти переліку). А тому Карпентер має дуже приблизні уявлення, як саме Толкін творив свій Легендаріум. Приблизні, бо детальну історію написання текстів Крістофер якраз і реконструював в "Історії Середзем'я". До речі, в "Історії "Гобіта" Джон Рейтліф якраз прямо критикує Карпентера: образ Професора, який вечорами сидить перед каміном і пише "Гобіта" є хибним, бо ця казка писалася в три короткі (приблизно тиждень часу) заходи. До речі, Рейтліф пояснює, чому Карпентер помилився, але про це трохи згодом.
Перша група недоліків, скажімо так, ситуативна: такою була ситуація, коли Карпентер пише біографію Толкіна. Якби він писав на 10-20 років пізніше, то й текст вийшов би іншим. Але, як казав один президент України, маємо те, що маємо.
Але є друга група недоліків. І вона набагато серйозніша, бо зумовлена самою особою Карпентера. Гампфрі Карпентер є фанатом Толкіна. На перший погляд, в цьому нічого поганого немає. Але, насправді, для біографа тут дві проблеми. По-перше, Карпентер вірить всьому, що каже чи пише Толкін. Звісно, він уважний біограф, а тому помічає суперечності. Але цим лише й обмежується. Виявивши, що Толкін сам запропонував дві чи більше версії того чи іншого епізоду, або що він сказав неправду (наприклад, що "Аллен та Анвін" з порога відмовилися публікувати "Сильмарилліон", що є неправдою), Карпентер просто знизує плечима: "Буває й таке". Насправді, в Толкіна дуже багато таких випадків. Ба більше, вже згадуваний Рейтліф виявив закономірність: чим віддаленішою є подія в минулому, тим хибніші спогади Толкіна. Причому він їх "відсовує" в минуле. Наприклад, з кожним новим роком життя Толкін датував початок роботи над "Гобітом" все більш ранніми роками. І це лише один випадок! Українське видання біографії має примітки від видавництва. І одна з них доволі промовиста.
Колись Толкін зізнавався, що мандрівка Швейцарією 1911 р. дуже вплинула на його уявлення про гори. Тому Імлисті гори - це Альпи, просто вищі та довші (в декілька десятків разів). Саме з цієї екскурсії в Альпи Толкін і привіз листівку "Дух гір", на якій зображений старий бородань в капелюсі, який мирно бесідує з лісовими тваринками, сидячи під деревом на галявині. Толкін наголошував, що ця листівка послужила основою для образу Ґандальфа. Загалом, все співпадає: старий бородань, гори, ліси тощо. Біда в тому, що листівка була намальована... між 1925 чи 1926 р. Я так розумію, що тут мистецтвознавці не змогли точніше датувати, але це вже дрібниця. Головне в цій історії: Толкін просто фізично не міг привезти цю листівку зі своєї мандрівки в Швейцарію.
І тут постає питання: якою ж є правдива історія? І це не питання: "Чи Толкін просто "відсунув" в минуле факт купівлі листівки в другій половині 1920-х?" Тут все складніше: листівка трапила до рук Толкіна таки пізніше, але він сказав правду, що вона вплинула на його фантазію - і саме на її основі він і створив Ґандальфа? Чи Толкін таки створив образ Ґандальфа для "Гобіта", а потім йому хтось показав цю листівку зі словами: "Це ж ваш Ґандальф!" Обидві версії правомірні. Але друга цікавіша і важливіша, адже якщо вона є правдою, то показує, як Толкін підсилював свою віру в істинність своїх історій. Так, невеликий спойлер: Толкін не вважав, що пише вигадки. Ні, Середзем'я є істинним! Але в тому сенсі, що ви подумали. Позиція Толкіна трохи складніша: міф чи легенда - це істинна історія, яка має вбиратися у шати вигадки, щоб їй повірили. Тобто "Володар перснів" - це не алегорії, але оповідь про цінності, які є істинними. Так, онтологічно істинними, бо Толкін віруючий християнин.
Таким чином, походження листівки є важливим: або це джерело образу Ґандальфа, або частина світогляду Толкіна, що його історії істинні.
Вертаючись до критичного читання Толкіна. Рейтліф в своїй історії "Гобіта" просто капітулює: Толкіну вірити зась, хіба йдеться про лист, написаний майже відразу після події, про яку пише Толкін. В іншому випадку ми отримаємо якийсь мікс вигадок і хибних спогадів.
По-друге, Карпентер - як фанат Толкіна - бачить свого кумира лише в позитивному світлі. Або намагається його так представити. Тут мені важко сказати точніше, бо я маю справу лише з текстом. Потрібно відзначити: Карпентер не приховує неприємних фактів про Толкіна. Але - свідомо чи несвідомо - він використовує цікавий прийом, щоб приховати ці факти. Або зробити їх менш негативними.
Що робить Карпентер? Неприємний епізод з біографії Толкіна він просто розрізає на декілька частин - і розташовує в різних частинах книги. Мабуть, сподіваючись, що аудиторія не помітить. Це чудово видно на прикладі двох історій. Одна з них - про дружбу Толкіна та Льюїса. А точніше - про те, як Толкін посварився з Льюїсом. Чи охолов до нього: з тексту Карпентера, до речі, незрозуміло.
Передісторія така: Льюїс поволі вертав собі релігійність, але дійшов до деїзму, тобто віри у певну вищу силу та й по всьому. Толкін, фактично, підштовхнув його до християнства. Не зовсім навернув до віри, але до християнства. А далі Карпентер ділить сварку на три частини. Спершу ми дізнаємося, що Толкін обурився на Льюїса, коли той почав писати книжки про християнську віру. За Професор навіть обзивав його теологом-популістом. Що ж, можемо подумати ми, все логічно: він навернув Льюїса в лоно віри, а той почав поводити себе як апостол. Але далі (приблизно через третину книги) з'ясовується, що Толкіна також коробив той факт, що Льюїс за 7 років видав 7 томів "Хронік Нарнії". Цей цикл Толкін вважав жалюгідним, але - на біду для Ль.їса - цикл користувався популярністю. І доливало масла у вогонь те, що на той момент Толкін ніяк не міг дописати "Володаря перснів". Йому, загалом, це зайняло 12 років. Льюїс встиг раніше, швидше і популярніше. Принаймі так це бачив Толкін, коли тільки замагався з другим томом "Володаря". Карпентер так і пише: Толкін відчував, що людина, яку він навчив писати літери, раптом вхопила в нього зі столу листок і почала писати на ньому свої творіння. Не дуже приємна метафора?
Крім того, Толкіна обурювало, що Льюїс навернувся в англіканство, а не католицизм. Для католика Професора це був ляпас і образа честі. (Про це ще більше в історії про його любов до Едіт Брет).
А далі Карпентер подає третю частину історії. Толкін образився на Льюїса, бо той... одружився. Саме так! Толкін вважав, що дружина Льюїса руйнує їхню чоловічу дружбу! І про це теж трохи згодом. І теж у випадку історії з Едіт Брет.
Додам до цього, що Льюїс відчував ворожість з боку Толкіна, але... продовжував дружити. Він писав позитивні рецензії на "Володаря перснів", причому такі позитивні, що критики критикували його рецензії! Казали, що він вже дуже нахвалює - і складається враження, що перехвалює.
Так-от, всі ці три частини історії відбулися одночасно. Це все 1940-і рр. Але Карпентер майстерно розкидає їх по тексту - і цим пом'якшує їхній ефект. Бо якщо їх скласти разом, то Толкін вважає, що це він має більше прав говорити і тлумачити християнство, ніж Льюїс, який кілька років тому взагалі був агностиком чи деїстом. Толкін заздрить, що Льюїс написав успішний цикл фентезі, хоча саме Толкін підштовхнув Льюїса писати фантастику (в Льюїса є й романи про космічні подорожі). І, ясна річ, Льюїс не має права на дружину, бо чоловіча дружба понад усе. Додайте, що Толкін писав "Володаря" так довго, бо був прокрастинатором, і постає зовсім кепська картина. Лінивий Толкін заздорить Льюїсу і вважає його нахабним вискочкою, який вчора лише навчився писати літери, а сьогодні вже вважає, що він Шекспір в світі фентезі та релігії.
Але найбільш абсурдна історія - з історією кохання Толкіна.
Але про це пізніше :)
В канонічності його біографії є і переваги, і недоліки.
Переваги очевидні. Це 1) цілісна біографія Толкіна, яку було написано 2) на основі документів, доступ до яких був (та й й досі залишається!) дуже обмеженим для всіх інших шанувальників та шанувальниць творчості Професора. Адже йдеться не лише про чернетки, листи та щоденники, але й про усні свідчення - дітей самого Толкіна. Завдяки цьому ексклюзивному доступові до джерел Карпентер зміг розповісти нам, ким був Толкін. В цій біографії ледь не ідеальна пропорція компонентів. З одного боку, ми бачимо Толкіна як живу людину - його вподобання, слабкості, страхи, захоплення тощо. Але також дізнаємося про його "творчий шлях". Не можу не писати це в лапках, бо Толкін був шаленим прокрастинатором, а тому це дійсно був шлях як в прислів'ї про самурая, який не має цілі, а лише шлях. Карпентер розкриває, як Толкін поволі вибудовував свої тексти. І тут ховається третя складова ідеальної біографії: Карпентер не розділяє Толкіна-професора та Толкіна-літератора! Виявляється, вони тісно "співпрацювали": наукові пошуки спонукали Толкіна творити в певний спосіб, а його літературна творчість раптом оформлювалася в ідеї для наукових текстів. Наприклад, після читання чорновиків "Володаря перснів" Толкін отримав відгуки, що мова надто пафосна. І після цього виголосив лекцію про використання "пафосної лексики" при перекладі середньовічних текстів. І, ясна річ, його алітераційні вірші у "Володарі перснів" - результат любові до англосаксонської поезії.
Очевидною перевагою тексту є те, що Карпентер не намагається переказати чи "осмислити" (тобто дати їм критичну чи літературну оцінку) твори Толкіна. Він так і каже: нехай цим займаються інші. А тому це біографія, яку можна читати навіть тоді, коли з творчістю Толкіна ви знайомі дуже поверхово. Навіть більше, з цієї біографії ви ризикуєте дізнатися про твори Толкіна, про які ви чули раніше!
Але годі хвалити книгу Карпентера. В ній також є поважні недоліки. Деякі з них - неминучі. Біографію було видано 1977 р. На той момент Крістофер Толкін ще не встиг видати жодного з творів Легендаріуму - ні "Сильмарилліону", ні "Незакінчених переказів", ні 12 томів "Історії Середзем'я", ні 3 томів "Сказань Середзем'я" (насправді, вони просто повторюють тексти, видані в попередніх книгах, але я додав їх для повноти переліку). А тому Карпентер має дуже приблизні уявлення, як саме Толкін творив свій Легендаріум. Приблизні, бо детальну історію написання текстів Крістофер якраз і реконструював в "Історії Середзем'я". До речі, в "Історії "Гобіта" Джон Рейтліф якраз прямо критикує Карпентера: образ Професора, який вечорами сидить перед каміном і пише "Гобіта" є хибним, бо ця казка писалася в три короткі (приблизно тиждень часу) заходи. До речі, Рейтліф пояснює, чому Карпентер помилився, але про це трохи згодом.
Перша група недоліків, скажімо так, ситуативна: такою була ситуація, коли Карпентер пише біографію Толкіна. Якби він писав на 10-20 років пізніше, то й текст вийшов би іншим. Але, як казав один президент України, маємо те, що маємо.
Але є друга група недоліків. І вона набагато серйозніша, бо зумовлена самою особою Карпентера. Гампфрі Карпентер є фанатом Толкіна. На перший погляд, в цьому нічого поганого немає. Але, насправді, для біографа тут дві проблеми. По-перше, Карпентер вірить всьому, що каже чи пише Толкін. Звісно, він уважний біограф, а тому помічає суперечності. Але цим лише й обмежується. Виявивши, що Толкін сам запропонував дві чи більше версії того чи іншого епізоду, або що він сказав неправду (наприклад, що "Аллен та Анвін" з порога відмовилися публікувати "Сильмарилліон", що є неправдою), Карпентер просто знизує плечима: "Буває й таке". Насправді, в Толкіна дуже багато таких випадків. Ба більше, вже згадуваний Рейтліф виявив закономірність: чим віддаленішою є подія в минулому, тим хибніші спогади Толкіна. Причому він їх "відсовує" в минуле. Наприклад, з кожним новим роком життя Толкін датував початок роботи над "Гобітом" все більш ранніми роками. І це лише один випадок! Українське видання біографії має примітки від видавництва. І одна з них доволі промовиста.
Колись Толкін зізнавався, що мандрівка Швейцарією 1911 р. дуже вплинула на його уявлення про гори. Тому Імлисті гори - це Альпи, просто вищі та довші (в декілька десятків разів). Саме з цієї екскурсії в Альпи Толкін і привіз листівку "Дух гір", на якій зображений старий бородань в капелюсі, який мирно бесідує з лісовими тваринками, сидячи під деревом на галявині. Толкін наголошував, що ця листівка послужила основою для образу Ґандальфа. Загалом, все співпадає: старий бородань, гори, ліси тощо. Біда в тому, що листівка була намальована... між 1925 чи 1926 р. Я так розумію, що тут мистецтвознавці не змогли точніше датувати, але це вже дрібниця. Головне в цій історії: Толкін просто фізично не міг привезти цю листівку зі своєї мандрівки в Швейцарію.
І тут постає питання: якою ж є правдива історія? І це не питання: "Чи Толкін просто "відсунув" в минуле факт купівлі листівки в другій половині 1920-х?" Тут все складніше: листівка трапила до рук Толкіна таки пізніше, але він сказав правду, що вона вплинула на його фантазію - і саме на її основі він і створив Ґандальфа? Чи Толкін таки створив образ Ґандальфа для "Гобіта", а потім йому хтось показав цю листівку зі словами: "Це ж ваш Ґандальф!" Обидві версії правомірні. Але друга цікавіша і важливіша, адже якщо вона є правдою, то показує, як Толкін підсилював свою віру в істинність своїх історій. Так, невеликий спойлер: Толкін не вважав, що пише вигадки. Ні, Середзем'я є істинним! Але в тому сенсі, що ви подумали. Позиція Толкіна трохи складніша: міф чи легенда - це істинна історія, яка має вбиратися у шати вигадки, щоб їй повірили. Тобто "Володар перснів" - це не алегорії, але оповідь про цінності, які є істинними. Так, онтологічно істинними, бо Толкін віруючий християнин.
Таким чином, походження листівки є важливим: або це джерело образу Ґандальфа, або частина світогляду Толкіна, що його історії істинні.
Вертаючись до критичного читання Толкіна. Рейтліф в своїй історії "Гобіта" просто капітулює: Толкіну вірити зась, хіба йдеться про лист, написаний майже відразу після події, про яку пише Толкін. В іншому випадку ми отримаємо якийсь мікс вигадок і хибних спогадів.
По-друге, Карпентер - як фанат Толкіна - бачить свого кумира лише в позитивному світлі. Або намагається його так представити. Тут мені важко сказати точніше, бо я маю справу лише з текстом. Потрібно відзначити: Карпентер не приховує неприємних фактів про Толкіна. Але - свідомо чи несвідомо - він використовує цікавий прийом, щоб приховати ці факти. Або зробити їх менш негативними.
Що робить Карпентер? Неприємний епізод з біографії Толкіна він просто розрізає на декілька частин - і розташовує в різних частинах книги. Мабуть, сподіваючись, що аудиторія не помітить. Це чудово видно на прикладі двох історій. Одна з них - про дружбу Толкіна та Льюїса. А точніше - про те, як Толкін посварився з Льюїсом. Чи охолов до нього: з тексту Карпентера, до речі, незрозуміло.
Передісторія така: Льюїс поволі вертав собі релігійність, але дійшов до деїзму, тобто віри у певну вищу силу та й по всьому. Толкін, фактично, підштовхнув його до християнства. Не зовсім навернув до віри, але до християнства. А далі Карпентер ділить сварку на три частини. Спершу ми дізнаємося, що Толкін обурився на Льюїса, коли той почав писати книжки про християнську віру. За Професор навіть обзивав його теологом-популістом. Що ж, можемо подумати ми, все логічно: він навернув Льюїса в лоно віри, а той почав поводити себе як апостол. Але далі (приблизно через третину книги) з'ясовується, що Толкіна також коробив той факт, що Льюїс за 7 років видав 7 томів "Хронік Нарнії". Цей цикл Толкін вважав жалюгідним, але - на біду для Ль.їса - цикл користувався популярністю. І доливало масла у вогонь те, що на той момент Толкін ніяк не міг дописати "Володаря перснів". Йому, загалом, це зайняло 12 років. Льюїс встиг раніше, швидше і популярніше. Принаймі так це бачив Толкін, коли тільки замагався з другим томом "Володаря". Карпентер так і пише: Толкін відчував, що людина, яку він навчив писати літери, раптом вхопила в нього зі столу листок і почала писати на ньому свої творіння. Не дуже приємна метафора?
Крім того, Толкіна обурювало, що Льюїс навернувся в англіканство, а не католицизм. Для католика Професора це був ляпас і образа честі. (Про це ще більше в історії про його любов до Едіт Брет).
А далі Карпентер подає третю частину історії. Толкін образився на Льюїса, бо той... одружився. Саме так! Толкін вважав, що дружина Льюїса руйнує їхню чоловічу дружбу! І про це теж трохи згодом. І теж у випадку історії з Едіт Брет.
Додам до цього, що Льюїс відчував ворожість з боку Толкіна, але... продовжував дружити. Він писав позитивні рецензії на "Володаря перснів", причому такі позитивні, що критики критикували його рецензії! Казали, що він вже дуже нахвалює - і складається враження, що перехвалює.
Так-от, всі ці три частини історії відбулися одночасно. Це все 1940-і рр. Але Карпентер майстерно розкидає їх по тексту - і цим пом'якшує їхній ефект. Бо якщо їх скласти разом, то Толкін вважає, що це він має більше прав говорити і тлумачити християнство, ніж Льюїс, який кілька років тому взагалі був агностиком чи деїстом. Толкін заздрить, що Льюїс написав успішний цикл фентезі, хоча саме Толкін підштовхнув Льюїса писати фантастику (в Льюїса є й романи про космічні подорожі). І, ясна річ, Льюїс не має права на дружину, бо чоловіча дружба понад усе. Додайте, що Толкін писав "Володаря" так довго, бо був прокрастинатором, і постає зовсім кепська картина. Лінивий Толкін заздорить Льюїсу і вважає його нахабним вискочкою, який вчора лише навчився писати літери, а сьогодні вже вважає, що він Шекспір в світі фентезі та релігії.
Але найбільш абсурдна історія - з історією кохання Толкіна.
Але про це пізніше :)
...
Show More
İş Bankası'nın çıkardığı "Dünyaya Yön Verenler" serisindeki yine çok başarılı bir biyografi. Tolkien zaten büyük hayranlık beslediğim bir isimdi ama hayatındaki detaylara hâkim olduktan sonra ona karşı beslediğim sevgi de saygı da katlandı diyebilirim. Büyük bir deha, onu yakından tanımak isteyenler için çok doğru bir kaynak. Şiddetle tavsiye ederim.
...
Show More
Humphrey Carpenter's biography of Tolkien is a surprisingly balanced picture of the man. He clearly admires his talent without being blind to his faults. It is neither a book-length endorsement nor a character assassination, but an attempt at portraying the man's life fairly. It's very easy to read and enjoyable, including just the right sort of facts to interest the reader -- allowing us to laugh at him a little as well as love him more.
Tolkien studies can be criticised as being too biographical -- Tolkien himself would have disliked that preoccupation among academics a great deal -- but it's worth reading to get an idea of his background, his intentions, the 'leaf mould' from which his work grew.
Tolkien studies can be criticised as being too biographical -- Tolkien himself would have disliked that preoccupation among academics a great deal -- but it's worth reading to get an idea of his background, his intentions, the 'leaf mould' from which his work grew.
...
Show More
A wonderful book, a treasure trove and a kaleidoscope of a book I thoroughly enjoyed this.
Leave a Review