This is one of those rare few cases where the movie is actually better than the book (The 13th Warrior). Enjoying this book really kind of requires that you be in on the joke, and have a basic knowledge of Beowulf. Unfortunately, the author doesn't let you in on the joke until his afterward, and most people never bother to read afterwards by the authors in books, so most people will, regrettably, never really get what this book is about. It's okay, but the author's mock non-fiction style gets old pretty fast. Like I said, the movie is actually better than the book, I'd recommend picking that up instead, the Crichton Estate gets paid either way. Unless you really, really want to watch an author pretend he's compiling accounts of a long dead man into a coherent story. It is relatively short, and doesn't take much effort to read, but this book is definitely not for everyone.

This one was a real surprise! I assumed Jurassic Park would be the peak of Crichton's writing talent but this is leagues better. The idea is weird and imaginative, and yet there were obviously great strides taken to be as "accurate" as possible.

First, using the character (and real historical person) of Ibn Fadlan as the protagonist is great fun. Many "safari" novels are white men looking down at the other, and having someone hailing from Baghdad looking down on the "repulsive pale men of the North" felt very original, and becomes even more interesting when discovering that Ibn Fadlan actually did travel to Scandinavia during the age of Vikings!

Second, having this entire historical backdrop just be a way to retell Beowulf is too fun. In the back of the book, Crichton admits this endeavor began as a dare to make Beowulf "interesting." I think he does that incredibly well by couching the tale in a very historical manner.

And finally, having the wendol (Grendel) be actually surviving Neanderthals? When I had that revelation at the end, I felt as if this book did everything it could to be cool as hell without breaking a feeling of "this could have happened." In fact, when Crichton first wrote the book, he felt the Neanderthals surviving into medieval times was too fanciful, but after publication, science has left room to think that the Neanderthal could have indeed survived in pockets until the Medieval age.

Lots of words to say I really liked this book, and have tremendous respect to the sheer amount of work it must have taken to make this not only interesting but remain plausible.

Один з поворотних / закових / віхових романів в історичній белетристиці.
Навіть якщо тема вікінгів вам далека, або ви бачили фільм "13-ий воїн" (1999 р.), а тому вважаєте, що книжка суттєво нічим не відрізняється від фільму... Це роман є обов'язковим для прочитання всім, хто цікавиться історичними романами!

Спершу коротко про сюжет. Головний герой - Ахмед ібн Фадлан, якого халіф заслав в Булгарію (на Волзі) послом, але ібн Фадлан не доїхав: він потрапив до табору вікінгів, які взяли його з собою в похід. Похід не простий: Булівифа, ватажка вікінгів, попросив князь сусіднього королівства врятувати від демонів туману. Провидиця сказала, що воїнів має бути 13, причому один - не вікінгом. Оскільки в таборі з не-вікінгів був лише араб ібн Фадлан... Що ж, араб їде з ними. І далі починається історія сутички з демонами чорного туману.

Чим цей роман знаковий? Перше видання з'явилося ще 1976 р. І Крайтон презентував його як... рукопис ібн Фадлана, який було реконструйовано норвезьким істориком на ім'я Пер Фраус-Долус. Якщо ви думаєте, що це перебільшення, то ні: роман написаний в стилі подорожних нотаток Х ст. Тут немає сюжету, дія активно розбавлена антропологічними вставками про звичаї норманів, філософськими та релігійними міркуваннями. Ви читаєте текст Х століття н.е.

Звісно, це фальсифікація. Українське видання містить авторську післямову 1992 р., де розкрито всі обмани. Пер Фраус Долус - це з латини "шляхом обману та хитрощів". Ібн Фадлан - реальний араб, який дійсно подорожував у Волзьку Булгарію, і дійсно описав вікінгів. Фактично, він один з перших арабів, який залишив нотатки про вікінгів Х ст. От тільки... Рукопис трактату ібн Фадлана зберігся повністю. Єдине, що англійською в 1970-х рр. було перекладено лише декілька фрагментів. Саме цим і скористався Крайтон - і вдав, що решту рукопису реконструював норвежець, а сам Крайтон просто переклав. Насправді, повний текст ібн Фадлана є доступний низкою інших мов. Ніякої боротьби з демонами чорного туману там нема.

Звідки ж ці демони? Насправді, це n  Беовульфn! В післямові автор пояснює, як ібн Фадлан (Х ст.) став учасником поеми "Беовульф" (VIII ст.) Мене вразило інше: автор взяв середньовічну поему, переказав її в стилі подорожніх нотаток середньовічного араба - і написав шикарний історичний роман!
До речі, щодо стилю. Автор сам зізнається, що наприкінці 1980-х спробував розібратися, де реальні фрагменти з трактату ібн Фадлана, а де - його власний текст. І заплутався. Так, він досконало відтворив стиль ібн Фадлана. Я це пишу не для того, щоб похвалити Крайтона, який він гарний імітатор. Я про інше: він написав роман в стилі, якому тисяча років. Який для нас чужий і... нудний! Але Крайтон зміг цим інструментом написати чудовий роман.

Історичне тло - ось що додає роману глибини. Крайтон нахабно коментує текст "ібн Фадлана" і пояснює, де араб помилився, або "купився" на байки вікінгів. Ясно, що це все пише Крайтон, а потім себе критикує. Що тут такого? Як не дивно, але роман дійсно стає історичним: з нього ми дізнаємося багато про побут вікінгів. Автор в післямові щиро каже: про вікінгів все правда, бо він опирався на пів дюжини історичних монографій. І це так працює, що після роману хочеш почитати історичні праці і дізнатися більше!

Крайтон настільки бунтар, що в список літератури додає... Некрономікон Альхазреда (під редакцією Г.Ф.Лавкрафта). Після того, як ви прочитаєте роман, ви вже не здивуєтеся з цієї позиції в списку літератури. Один з епізодів пригоди дуже лавкрафтіанський.

Саме цим Крайтон і захоплює: цікава та динамічна історія, написана стилем, якому тисяча років, що поєднує історичний наукпоп з лавкрафтіанським горором.

П.С. Сценаристом фільму був Крайтон, але фільм втрачає наративний вимір, який вражає в романі. Тому для мене фільм - цікавий бонус, в якому можна побачити головних героїв візуально.

П.П.С. Так, Булівиф (ватажок норманів) - це варіант імені Беовульф. Крайтон зовсім не приховує своєї фальсифікації

In the opening of this book written in 1976 Michael Crichton rightly critises the historians who discarded the role of the Vikings in Europe during their period of reign. And as such I was quite interested in this novel. I had seen the movie based on this novel and was treated by some other viewers afterwards to the pub and half of them turned out to be historians and they were rather more positive on the subject of the role of the Vikings in Europe and Russia. And recently there was this brillaint 3 part BBC documentary on the Vikings in Europe.
So when I found this third printing June 1976 HC novel in a bargainbin it was a no-brainer to buying and reading it.

Ibn Fadlan is the protagonist through whom Michael Crichton tells the story. The original idea behind writing the book was to relate the story of Beowulf in such a way that it would be more acceptable to today’s readers. The manuscript of Ibn Fadlan was incorporated to suit this purpose.

Michael Crichton mentions that only the first three chapters are based on historical data and the rest is ‘speculation’ of what could be possible. Crichton assumes the survival of the Neanderthal man at least till the time of Ibn Fadlan (circa 922 CE), and he incorporates the legend of Beowulf (which is commonly dated much before the time of Ibn Fadlan) into the remaining chapters. The facts (the first three chapters) are seamlessly blended with Crichton’s views; which are accompanied by some very detailed footnotes.

In the afterword of the book Crichton writes -
‘Under the circumstances, I should perhaps say explicitly that the references in this afterword are genuine. The rest of the novel, including its introduction, text, footnotes, and bibliography, should properly be viewed as fiction.’

What can I say that this book has been a pleasurable read even if it is different from mr Crichton's other novels, who read just as well. I found that the tale steered clear from straight fantasy and does come up with an explanation for the characters of the Baddies, which are explained in the appendix. I found the book far more insightfull than the movie based upon it.

would recommend easily

I'm currently reading "Dragon Teeth" which is written by "CrichtonSunLLC." (I don't know what that means). Anyway, had a flashback to "Eaters of the Dead" which at the time I thought was Crichton's weakest work. However, I just read a number of reviews, and I recently read the latest translation of "Beowulf": when I first read this, I didn't relate it at all to "Beowulf", but since Crichton is one of my favorite authors, it's time for a re-read of this one!

Is it because I love Vikings? Yes. Is it because it's Michael Crichton? Yes. Is it because this book is awesome? Yes. I wish more people read this one. It's fantastic. One of my favorite Crichton pieces despite being much less known that some of his other work

I'd been wanting to read this book ever since I found out the movie The 13th Warrior was based on it. I'm a fan of historical fiction and thought this would be right up my alley. It was a decent read, shorter than I expected and better than the movie. I love the blending at the start of real excerpts from an historical document with the fiction of Beowulf.

It was short though and could have used a bit more depth to the characters and the various cultures. You didn't really care about any of the characters and the fighting and battles was over too quick.

An airport thriller, this book is just something to eat some time without making you want to burn it later.

I've heard of beowulf but I'm not familiar with the story, so some of those references were probably lost to me. I did watch the 13th Warrior movie a few weeks before reading the book, which was pretty faithful to the source.

the manuscript style was a little tedious at times. The beginning took me a little while to get into, but it picked up well after the first action sequence. Ahmad views the vikings and their customs usually with disdain. I'm not that familiar with the viking culture coming into the book, and I gotta say I don't like them much either. They don't wipe themselves after they go to stool, they don't like to bathe, and they sacrifice their animals at funerals. They're not very mean to their slaves, so I guess they have that going for them.

I did enjoy Ahmad's take on the villains. They expect some kind of supernatural beasts who devour humans, and they even expect a battle with a dragon. He feels somewhat let down when they become mere mortals.

this is one of the only Michael Crichton books that I dont really remember. I read this back in college and for whatever reason nothing sticks with me. No Plot elements, no important scene...nothing. I remember i didnt really enjoy this read at all. I have it on my "re read" pile and will def give it another shot. I miss my MC fix and I do want to dive into this one again.

10/2/21- I just finished re-reading this book and i was pleasantly surprised. It took me a few chapters to get use to the writing style and the names of the characters but once i got going it was a fun, quick an entertaining fantasy short epic adventure. Definitely alot better than I remember.

it is very interesting to see how the main Arab character sees things through his eyes and speaks of the Northmen Vikings and how they appear and their culture, eating habits, health, how they prepare for battle, how they treat women and slaves, everything.

You get an idea of the superstition that they have for sea travels, monsters, black mists, healing powers of herbs and everyday items , burial rituals, valhalla etc.

Once the party of 13 warriors ( which our main character got incorporated into because of a soothsayer superstition) arrive at another Viking kingdom to help defend the great hall , things pick up. You see how they prepare defenses, and how they view war and battles and duels. Once you learn about the things from the mist, eaters of the dead, it all clicks into place for the reader.

amended from 3 stars to 4 stars

Raffiniert. Zuerst stellt Crichton die allgemeine Darstellung der Wikinger in historischer Sicht dem eigentlichen "Roman" voran. Dann präsentiert er die Erzählung des arabischen Reisenden, die die Sichtweise verändert, wie ein echtes Dokument. Es geht um die Konfrontation der Wikinger mit "Trollen"oder "Nebelwesen" in ihrer Heimat. Eine spannende Erzählung, die geschickt Fiktion mit historischem Wissen verquickt. Dann schreibt er ein erläuterndes wissenschaftlich daherkommendes Nachwort und gibt wie in einem Sachbuch noch Literaturhinweise. Diese Roman-Comouflage - man kann sie auch als Science Thriller bezeichnen - zu lesen hat mir viel Spaß gemacht. Crichton hat da etwas sehr gelungen ausprobiert. Die Verfilmung ist dagegen recht simpel geraten.

صار من نافلة القول أن نوضح كون الكتاب أفضل كثيرًا من الفيلم. الفيلم خرج سطحيًا مملًا لكن الأهم أنه يكاد يكون منقطع الصلة بالرواية، خصوصًا مع اعتبار أن مايكل كرايتون نفسه - المؤلف - قد شارك في إنتاج وإخراج الفيلم.
بدأت الرواية كالعادة لأسباب غريبة، وتذكرت الفيلم فشاهدته وكادت المشاهدة أن تحبطني عن تكملة الرواية، لكن هوس الإكمال كان أقوى ولله الحمد، فأكملت الرواية حتى أحببتها حبًا كبيرًا.
كنت مندهشًا في البداية أن يكتب كرايتون - مؤلف الحديقة الجوراسية - مثل هذه الرواية، لكن التلميح القوي لعلاقة "أكلة الموتى" بأشباه البشر المنقرضين كان دافعًا مهمًا له - فيما يبدو - لاستكشاف مخطوطة ابن فضلان، وكتابة هذه الرواية عنها.

أحمد الديب
نوفمبر 2017

Люблю, коли прочитані книги залишають по собі стійке бажання читати далі, навіть якщо для того будуть потрібні очевидні зусилля: саме так "Поглиначі мертвих" Майкла Крайтона змусили мене знайти на поличці давно присипаного порохами "Беовульфа". Цікавий вийшов Уроборос, позаяк "Поглиначі мертвих" Майкл Крайтон написав саме тому, що прагнув розповісти історію про Беовульфа способом, доступним для ширшого кола читачів. 

Я познайомився з цим автором заочно понад двадцять років тому, коли дивився роман "Поглиначі мертвих" екранізованим у 1999 році у фільмі під назвою "Тринадцятий воїн", в якому знявся Антоніо Бандерас.

Бандерас зіграв роль Ахмада Ібн Фалдана – арабського письменника та мандрівника, який вирушив у складі посольства халіфа до волзьких булгар. Подорож на північ через Середню Азію виявилася тривалою і цікавою, ібн Фалдан залишив по собі "Книгу" – сповнену етнографічними та історико-географічними спостереженнями, описами природи, життя, традицій та побуту багатьох народів. Зокрема розповів і про русів, себто варягів, чи то пак норманів, коротше кажучи – вікінгів. 

На жаль, стародавній рукопис Х ст. не зберігся до наших днів, але залишив по собі часткові згадки в історичних працях різних часів. Крайтон же скористався уривками з пригод і спостережень ібн Фалдана, щоби переповісти "Беовульфа" динамічно і захопливо. 

Відтак проста на перший погляд історія ховає у собі: стародавній англосаксонський героїчний епос про смерть воїна Беовульфа і його звитяжну боротьбу з монстром Ґренделем, матір'ю Ґрендела та драконом, розповідь від імені Ахмада ібн Фалдана, який існував насправді і залишив один з найдавніших та найбільш детальних описів про життя, побут та звичаї  вікінгів, класичну подорож героїя (на кшталт "Одіссеї" Гомера), там ібн Фалдан потрапляє в незнайомий світ, де зустрічається з випробуваннями та монстрами і повертається іншою людиною, фантастичну історію, котра спирається на історичні факти та реальні свідчення, але не стримує фантазії під час розвитку сюжету, крім того, автор спирається на антропологічні дослідження під час опису різних народів і це допомагає створити вражаюче деталізований і реалістичний світ.

А те, скільки разів вікінги злягаються з різними рабинями за одну ніч перед битвою змушує мене запідозрити у наших предків значну розкутість в плані сексу, котра згодом була зацькована християнством. На жаль, у "Тринадцятий воїн" більшість цих сцен не потрапили, не пройшли цензуру. Тож сміливо можна стверджувати, що книга, ахаха, краща.