Ovid really comes across as a smug, fatuous prick in these poems. I can't think of anything good to say about it, except that it does provide some background for social relations in Rome at the time.

Read for a university module. Enjoyed less than similar poetry which I've read, such as Horace. Some disturbing undertones in Ovid's work.

Святкую День Книги з відповідним виданням.
Це велике подарункове зібрання творів Овідія з досконалим перекладом Содомори та ілюстраціями Чебикіна. Дві легенди під однією обкладинкою.
Збільшений формат, тверда палітурка, котра водночас і м'яка, цупкий кремовий пахучий папір.

Хочеться аж процитувати "Тетраморфеуса": "Молодий Діодор-Лікід Брандо стенув плечима. Втупився в ніжну книгу, котру навмання вихопив із запилюженої полиці роками накопичуваної, по всіх світах перевоженої, багатотілої, багатоістинної наложниці, в сім гаремі всі гурії шурхають-муркають (she makes the sound the sound sea makes), ластяться до ласкавих рук, але їх туркіт для одного – порожній звук, другому – скарби мисленнєві незмірні, світи палітуровані тихі і вірні живуть в книгозбірні, живуть в книгозбірні, а кожен хто справді наплавався досить – дивнії перли виносить."

За цю чутливу красу дякую Видавництво "Апріорі" і видавцеві Юрієві Николишину.

Хто з-поміж римлян ще й досі не чув про мистецтво кохання,
Хай, прочитавши цей твір, буде в коханні митцем.
Що ж бо вітрило, весло, як судном не керує мистецтво?
Що скакуни запальні? Що без мистецтва Амур?
Автомедонт по-мистецькому вмів колісницею править,
Тіфій з умінням тонким вів гемонійське судно.
Я — за наставника з волі Венери в хлопчини Амура,
Я на любовних стежках — Тіфій і Автомедонт.
Буйної вдачі Амур: неохоче мені він кориться,
Добре, що то лиш хлоп'я: можна ще вдачу ліпить.
Гри на кіфарі Ахілла в свій час научав син Філіри —
М'якнув од гомону струн дух вихованця жорсткий.
Хто ворогів незчисленних жахав, а деколи й друзів, —
Сам перед старцем колись сивоголовим тремтів.
Ту, що її потім Гектор відчув, — непоборну долоню
Він під тростину хльостку сам же не раз підставляв.
Учень Хірона — Пелід, мій — Амур, як свавільні обидва,
Так і богині сини — парость Еака й Амур.
Та чи тяжкого ярма не вдягають на шию бикові?
Та чи вудил не гризе навіть породистий кінь?
Тож і мені піддається Амур, хоч разить мене в груди
Стрілами з лука свого, палить жорстоким огнем.
Хай він дошкульніше б'є, хай вогнем усе глибше діймає:
Більшої рани завдасть — краще помщуся йому.
Та не від Феба (не буду брехать) перейняв я те вміння,
Не запозичив його з лету небесних птахів,
Не научали мене, пастуха на Аскрійській долині,
Кліо і вісім її розумом славних сестриць —
Досвід цю книгу живив; довіряйте ж їй: викладу віршем
Правду всю. Правді моїй, ненько Амура, сприяй!

Dnf... I was excited to read this, but I just couldn't get into it. Maybe I'll pick it up again in the future.